Панднмоніум
Бліді, рум’яні, сині, голубі,
зелені, пожотілі -- люди.
В астралі йдуть важкі бої.
Автор. Хоку
лютує бафометівський терор
енкаведисти*
з нікельованими лицями
з "макінтошами" замість плащів
залатану ауру
з каліки знімають
з шкірою знімають
електронна пустеля
в кольорових дисплеях очей
(пересохлі моря чеснот
і піски неспасенних гріхів)
де на обрії
вилиті з міді
букви стоять
(на бетонних фундаментах
кріплені анкерним чином):
І НІЧОГО НЕМА
Третя протилежність
є ти
є я
і є десь дзеркальна третя
непримиренно
ці недовчені почуття
пливуть супроти течії
як срібні риби античасу
у річці часу каламутній
бомонд сірих речовин
недосяжний для них
як ластів’їна релігія
для кошачого атеїзму
є чорне
є біле
і є радикальне третє
пожадливе
далеке від вегетар’янства
його щоденний раціон
300 грамів серця
і півлітра свіжої крові
Золото в блакиті
і Бєлий і Блок і Єсенін і Клюєв
нас розділяють
сотні міст вечірніх
з бездонням кабаків
з мілкотою криниць
з вогнями без сердець
з словами без голів
де незнайомки тільки за валюту
а ді-джей льйот пальци волной
де сонце -- білка в колесі як білка
а кожен хам у масці сніговій
де срібні голуби з пустої бляхи
а жеребців розчавили трамваї
де зрештою
нога людини не ступала
нас розділяють
сотні міст вечірніх
а в світі
де осліпли радоші і смутки
гуляють дві душі
по золотій траві
без крови плачуть
без вина сміються
тримаються за руки
наче діти
і п’ють і п’ють
блакитне молоко
Постоли песиміста
на синьому небі
віконних шиб
вона малює губною помадою
губи
(губи як губи
лиш дуже холодні
і дуже червоні)
червоні як ніч
що повільно вмирає
достеменно ще не народившись
сімнадцять років тому
він писав
про опівнічне лезо свічки
об яке розбивається
лицемірно твереза днина
(із передсмертним дзенькотом
до речі)
тоді теж була
червона ніч
раз по раз
дві золотисті постаті
переплетені танцем крамольним
випадали із неї
у крижаний оранж ранку
де повільно вмирали
достеменно ще не народившись
босоніж він не може
ходити по ночах
постели йому стежку
постели
постели
але є ще на світі
гамівні постоли
Заспаний підпільник
листівки кольорових снів
розклеюю по сірих стінах
де цвях синів
на витатуюваних стигмах
постала кров
там де цвях синів
ластівки барвистих снів
поки голодні ворони
відлітають у ніч
як 20-го вересня в ирій
поки світанок ще не боронить
відлітають у ніч
листоноші замовлених снів
(в кольорових звичайно конвертах)
нічого не носять в безадресні дні
вони сплять на скрипкових концертах
і підпільний поштар
носить сни в безадресні дні
листопад різнобарвних снів
(за місяцем сталевого хліба)
для ТАК що живе з НІ
із зіркового пилу
Таїті ліпить
хай там ТАК живе собі з НІ
Тінь
(Годи-хінська народна пісня)
лой беканах
вішлі хлай
З беґе-абіссінського
за четвертим червоним
забутий зелений
і лимонного кольору
милий солодкий лимон
простягни свою руку
зачерпни собі трохи історії
що тече як вода
(без молекули о де коголю)
ти із темного каменя
тешеш собі свою
тінь
а зі світлого каменя
різьбиш собі свою зіроньку
дуже швидко безжалісно жовто
байдужіє минуле
а на березі річки Ти-цзи
сидять собі
люди годи-хінці
му ір сол
му ір сон
му ір лас
ка ралас
і коли він твоєю тінню
з голосінням зголоситься бути
і посинить синівською синню
передчасно пожовкле майбутнє
і коли він твоєю тінню
розведе для прощання фарбу
і дубову ковану скриню
розмалює як ляльку барбі
і коли він твоєю тінню
розпочне забивати цвяхи
прикрашати небесну твердиню
скам’янілим прадавнім птахом
і коли він з твоєю тінню
заведе сепаратні фіглі
серцем випалену пустиню
ти надкусиш як персик стиглий
зрозумієш
з цією тінню
морок-рок і кругла морока
і пошлеш його на попідтинню
і поставиш касету з роком
№ 17
і довго буде сон
червоним зайцем
втікати від реалістичних псів
вони в клітинку
і число їм сім --
надцять
гнані злим ногайцем
той в ці роки
командував полками
вусатих лютих злих
більшовиків
а той
ланцюг на шиї
був полканом
і чесно гавкав
більше на вуйків
17 цвяхів треба неіржавих
аби прибити ластівчину тінь
до неба дерев’яного
а жаба
об нього дирижаблем
дзінь
17 гривень треба нефальшивих
аби купити запасне лице
є сім здається втілень бога Шиви
чому б й собі
хімічним олівцем
17-е століття треба знову
прилаштувати до дурних голів
у три ряди
руїну зраду змову
коралями на шиї
щоб болів
від світла темно
бо його багато
навпомацки живеш
лиш мац і мац
хай буде тьма
горить анти-багаття
зір до зірок
всі сім гріхів до нас
об’ївся ніччю
вже не лізе кава
нічого є
відразу за вікном ж
та лізе лізе в душу
Лізикава
і там живе
як у під’їзді бомж
Василь КОЖЕЛЯНКО
Пандемоніум