≤ван јЌƒ–”—я 
ѕоверненн¤ в •алапаіос

такий конклав: н≥хто не помирав
ус≥ хто м≥г добралис¤ уплав
а хто не вм≥в той дошукавс¤ броду
вода загусла ¤к в≥д сл≥в коран
г≥рке повидло з непокритих ран
губилос¤ на жовт≥ н≥гт≥ глоду

м≥сц¤ми прост≥р ливс¤ через край
липким теплом в≥дригувавс¤ чай
≥ спазми п≥дкрадалис¤ до горла
ус≥ жив≥ то нащо цей пох≥д
короткий л≥с застеле б≥лий св≥т
≥ кождого нужденного пригорне

оказ≥¤ заснути п≥д кущем
плече стелити вкритис¤ плечем
обкорувати пересохле т≥ло
розбещена осиплетьс¤ вода
солоний вовк забризне по сл≥дах
≥ крайн≥ упадуть п≥д страхом зв≥ра

хтось переможе першим -- от ≥ все
нема н≥кого хто смолу несе
не будучи прирученим смолою
а в≥д≥рвати -- голос потече
≥ вкриЇ н≥ч надкушене плече

хто ж зважитьс¤ лишитис¤ зо мною

 

“ро¤нда дл¤ ѕ≥ночета

¤ не дор≥с до розмови про плаху
сервус озерам ¤к≥ прогор≥ли
пане диктаторе ос≥нь це бахур
що в≥дгризаЇ душу в≥д т≥ла

каплю диктуЇ -- плод¤тьс¤ зливи
крону диктуЇ -- кор≥нь з≥вСЇтьс¤
курва, народ наш безмежно щасливий
в парнокопитному ворку провидц¤

може в ¤комусь темн≥м прованс≥
кулю зл≥пити можуть по троЇ
ми ж пережили струси ≥ транси
вс≥ ми паскуди вс≥ ми героњ

нести на плечах маски козач≥
можна х≥ба що кр≥зь заборону
пане диктаторе ос≥нь не плаче
в пазус≥ ос≥нь маЇ корону

лузаЇ с≥мС¤ плодить бацили
ходить по колу лаЇтьс¤ ¤мбом
¤ не прин≥с тоб≥ славу ≥ силу
т≥льки маленьку жовту тро¤нду

хай тоб≥ стане важче в≥д нењ
гордих ж≥нок у холодн≥м палац≥
вчити закону вчити ≥дењ
вчити важкоњ любовноњ прац≥

а коли л¤же холод на груди
серед закон≥в ¤к серед глини
знайдутьс¤ кон≥ знайдутьс¤ люди
та чи зл≥пити њх вистачить слини

 

* * *

пропов≥дуЇш безв≥сть ¤к н≥ч пропов≥дуЇ спрагу
м≥сце скрипу води оповите н≥чийним дощем
споконв≥чна гора з--п≥д кам≥нн¤ просочуЇ брагу
а до кого та брага до кого та спрага тече

на покатих прогалинах вис¤тьс¤ т≥н≥ мужич≥
≥дол мозку липкий витирати крило об штани
був ти падким на прост≥р так само ¤к падким на звичай
т≥льки м≥с¤ць забувс¤ вхрестити тоб≥ однини

мисл≥ -- пастки на бдж≥л що по ночах не вм≥ють л≥тати
њм би майже сльозу њм би т≥льки маленький ковток
це житт¤ до питт¤ не в≥дн¤ти але й не додати
що ≥з того що в≥чне ¤кщо йому досить по сто

алері≥¤ на в≥тер жере соловТњн≥ ≥нстинкти
мозок скрес до св≥танку ≥ вже не пригорне н≥хто
ген з≥ свити бог≥в т≥льки жовтий перел¤к простивс¤
а за решту звин¤йте за решту -- з--п≥д крана -- по сто

ще по сто ≥ заснути таке воно зранку н≥вроку
розлипаютьс¤ крила присохлих од в≥дчаю бдж≥л
т≥льки гусне слина ¤к понура бравада пророка
що н≥кому -- н≥кому -- н≥ крапл≥ не наворожив

 

* * *

семимильн≥ провини безсил≥ ¤к крони дерев
њм замало пов≥тр¤ аби не зурочити прост≥р
ти т≥кав не в≥д них а в≥д того хто њх забере
т≥льки див самоти в≥дд≥л¤в перемогу в≥д злост≥

знав що св≥ту нема але дос≥ чомусь в≥дд≥л¤в
≥ причини нема а за насл≥дки мертв≥ не встануть
голубим ореолом усе ще св≥тилась земл¤
т≥льки танула тихо ≥ б≥ль њњ в образи танув

майже так ¤к завжди неп≥двладне самому соб≥
лист¤ з неба сочилось ≥ в небо туге опадало
а до чого тут б≥ль ти не знав ≥ спроваджував б≥ль
усе дал≥ за обр≥й все дал≥ за образ все дал≥

Ї пок≥рне прощанн¤ розсипаних в назви ≥мен
що уже не з≥йдутьс¤ безсил≥ пов≥рити в тебе
це усе самота що в≥д нењ й люцифер помер
бо ¤к бога нема то х≥ба в≥н комусь ≥ще треба

дов≥р¤ти невол≥ семи первородних провин
жлукто т≥ла пробачить а безв≥сть уже не поможе
т≥льки знаЇш не сам: ти напевно такий ¤к ≥ в≥н
над овалом прощанн¤ безрад≥сний перехожий

 

* * *

банда грала навил≥т ≥ рос¤н≥ коси губила
на колосс¤ падуч≥ викапував пристр≥т г≥ркий
що сьогодн≥ чекаЇ товаришу степ чи могила
чи поранена птаха припаде до гирла руки

що назавтра погоничу маки в губатих петлиц¤х
т¤тива голуб≥в поб≥л≥ла до горла ≥ вглиб
кусень хл≥ба у торб≥ чепелик чужа молодиц¤
бородатого джуру на св≥т запр¤гають воли

з м≥ста сиплетьс¤ сажа кам≥нн¤ торкаЇтьс¤ броду
поган¤й попри небо де вже кумач≥ зал¤гли
нагорода примхлива хай буде чума в нагороду
вже по горло у воду зањхали наш≥ воли

банда граЇ навил≥т холоне кулеша у схрон≥
перламутровий дим вињдаЇ останн≥х ж≥нок
що назавтра товаришу макових лисин погони
що сьогодн≥ погоничу
рок

 

* * *

остроголосн≥ привиди речей
ще м≥н¤тьс¤ ще несть њм ореолу
¤кого безу прост≥р цей тече
¤ким крилом перегортаЇ тору

мислитель масок викришив п≥сок
сл≥п≥ долон≥ ¤к вершини бруду
ще шов не довершив сьогодн≥ крок
до голосу ¤к до страшного суду

ще небо не торкнулос¤ зм≥њ
ще не вкусило меншого за литку
≥ржав≥ють порадники њњ
оскаржен≥ в одну д≥р¤ву свитку

ще шапку з лоба ≥ чолом до н≥г
злизати з комиша шкоринку бруду
а те що завтра в≥друбають њх
х≥ба важливо те що завтра буде

 

* * *

чи¤ то іою праща несповита
чи¤ по св≥ту лань пустелю пТЇ
нехай до жита докульгаЇ свита
на нењ в московита дружба Ї

не ¤зиком то каменем прилиже
д≥знатис¤ чи зиждетьс¤ душа
а те що залишилос¤ понЇже
то братику схоластика й олжа

а свити свита справити не сл≥чна
прокльон даЇтьс¤ раз ≥ погот≥в
провина -- пуповина -- канон≥чна
з--п≥д древка недоношених житт≥в

була вона чи т≥льки приверзлас¤
про це й бо¤н давно вже не рече
сердез≥ тихо мр≥Їтьс¤ на плас≥
¤к би на плас≥ побувати ще

тож зладитьс¤ лобами лан хрестити
≥ внадитьс¤ керманич при губ≥
а житу що -- воно ¤к завше жито
¤кому не прощають голуб≥в

 

* * *

≥ самоти береговизна
≥ н≥ч докришена в ук≥с
душа привид≥лась ≥ висне
¤к закривавлений пор≥з

≥ крихти кот¤тьс¤ зп≥вока
категоричн≥ ¤к сл≥ди
пересувна мораль пророка
устань ≥ йди в уста води

голосов≥нн¤ майже наше
м≥сц¤ми сонне дал≥ в лад
прости утоплений монаше
що ¤ дослухавс¤ порад

що видихс¤ що пересилив
соб≥ самого полонить
пор≥з присох укривс¤ пилом
а т≥льки все одно болить

 

* * *

за краплею крапл¤ сповзаЇ п≥д л≥д
обвит≥ губами цибат≥ штативи
ми гордо вивчаЇм цей жад≥бний св≥т
¤к випите з ноч≥ розморене чтиво

нам пити пов≥льно ми випари пСЇм
сльоза упир¤ перестрибне колону
поет не прощаЇ прострац≥њ трону
його пантеону не шкодить обСЇм

йому вистачаЇ чужоњ б≥ди
заломлен≥ веж≥ ¤к промен≥ с≥р≥
йому залишають п≥втрупа на с≥н≥
змирис¤ лишис¤ посуньс¤ прийди

та нин≥ немаЇ н≥ труп≥в н≥ сил
син≥Ї у звивинах тиша пан≥чна
¤ сам супокою цього напросив
нав≥що питаю не знаю нав≥чно...

 

* * *

поц≥лований кожною буквою
розчленованих твоњх сл≥в
¤ терплю в мене губи попукали
Ї сусальна жара в земл≥

Ї потреба випити зайвого
розчахнутис¤ серед трав
Ї шалена потреба заднього
щоб не вила¤в щоб з≥брав

м≥с¤ць стер наш≥ пальц≥ об порох
ворожбу под≥лити встиг
розд≥лю тебе нин≥ пор≥вну
по кел≥шку кожному з них

дам потриматись дам пригубити
кожен порух повторитьс¤ трич≥
д≥ва кара ¤к д≥ва обида
за тобою закриЇ в≥ч≥

а коли з девС¤ти дзеркал
в тебе випорсне мозок б≥лий
здогадаЇшс¤ ц≥ клав≥ри
не в≥дмиЇ жодна р≥ка

 

* * *

Ї м≥сце де вода не приживаЇтьс¤
гар¤ча цв≥ль не втримуЇ слова
¤к чорний танець гордого китайц¤
його печаль по череву сплива

Ї м≥сце твору -- ген аж поза титрами
коли фуршетом заф≥ксують шок
поети повипалювали титули
на голих груд¤х в≥дданих ж≥нок

њм легко плисти -- њм пот¤тим хвилею
уже н≥¤ка мр≥¤ не страшна
коли њх пальц≥ вивернутьс¤ з вир≥ю
ус≥х змете з≥ столу старшина

≥ буде т≥льки м≥сце п≥д портретами
вода не гнетьс¤ п≥нитьс¤ вода
хоруЇ час поетом над поетами
мен≥ не жаль ¤ кожного в≥ддам

 

* * *

зор¤ ¤к дичина пройде пом≥ж р¤дами
судини ≥ к≥стки полуда ≥ лайно
ти вибереш в≥кно ¤к памС¤тку дл¤ дами
а дама не прийде ≥ лишитьс¤ в≥кно

гортанна т≥нь руки на чорному ф≥ранку
кому њњ в≥ддам сьогодн≥ уноч≥
од¤гнут≥ мерц≥ не в патоку а в рамку
¤ нин≥ сам п≥ду пров≥дати мерц≥в

опукл≥ в≥д ст≥ни в≥дчал¤ть силуети
забут≥ образи ¤к мум≥њ стол≥ть
ти зиму зобразив погл¤нь тепер в замети
меж ними золотий сатанањл стоњть

 

* * *

д≥вчина знаЇ мС¤со з≥йшло з води
холод зайн¤вс¤ за нами ≥ вкривс¤ бризом
холод ¤к пава кигиче устань ≥ йди
але щоноч≥ зринаЇ патруль над безом

мислимо вийти разом з кожного викупу
мислимо пити воду ¤коњ нема
хай забере мене з ноч≥ ц¤ б≥ла вив≥рка
вона не поставить крапку над обома

кров≥ сьогодн≥ замало нав≥ть дл¤ фабули
страта пов≥тр¤ не виповнить д≥рку в гр≥
хто тебе знаЇ ≥сусе у цьому табор≥
хто тоб≥ трич≥ зап≥Ї о ц≥й пор≥

хто тебе нин≥ ≥сусе до в≥тру виведе
хто нагодуЇ шаленц≥в осколком житн≥м
не говори не турбуйс¤ ¤ все вже вив≥дав
мС¤со з≥йшло з води ≥ воно ненаситне

 

* * *

н≥ч ¤к в≥кно на сх≥д мокра ≥ довга
плакати треба вм≥ти сказав професор
¤ не збираюс¤ з вами складати догов≥р
¤ лише хочу щоб ви не ч≥пали весел

в блисках епохи вода н≥ вашим н≥ нашим
кожен безсмертний сьогодн≥ нагадуЇ прищ
¤ ут≥каю подал≥ в≥д цих в≥дображень
але не чую ¤к в мене всмоктавс¤ кл≥щ

м≥ра житт¤ -- золотий порошок з аптеки
маска житт¤ -- поет в≥д цементу сивий
може вже цього л≥та мене прокл¤нуть ацтеки
кваптес¤ до св≥танку випити мою силу

маЇте приклад ≥ в≥ру -- бог бурС¤н≥в воскрес
маЇте землю вроздр≥б -- кожному по украњн≥
лиш≥ть мен≥ т≥льки стежку ¤кою не ходить пес
лиш≥ть мен≥ т≥льки стежку ≥ ¤ не залишу т≥н≥

 

* * *

складаю ц≥ зал¤кан≥ слова
немов дитина кубики складаЇ
задарма степ т≥катиме з сенаю
його чекаЇ та сама жорства

однак≥ мари у ц≥Їњ мли
з≥йшло в≥кно ≥ пельку мохом вкрило
а ти мен≥ хоч дерева налий
лише такого щоб не говорило

 

* * *

¤ себе посеред ≥кони на дерево пром≥н¤в
≥ н≥ч прилипаЇ до горла холодним вологим лезом
вони справд≥ кожноњ ноч≥ п≥дбирають мен≥ ≥мена
≥ ¤ прикриваю ними св≥й ф≥олетовий безум

легше терп≥ти муку вона вигл¤даЇ старшою
њњ благородн≥ стегна прикрит≥ траурним шовком
¤ прив≥таю кожного кому дорога ц¤ лажа
доки його в п≥дземному не проковтне тусовка

¤ можу терп≥ти кожного третього в цьому св≥т≥
мостити ними дорогу ¤кою прийдуть форел≥
але вони щоранку примушують мене тремт≥ти
повернувшись назад у т≥ло ≥ причинивши двер≥

та Ї межа перевт≥лень старенька самотн¤ земл¤
де серед зливи бог≥в забракло Їдиного бога
постели мен≥ в неб≥ курво ¤ схожий на твоЇ мал¤
мене нема на ц≥м св≥т≥ мене немаЇ н≥кого

 

* * *

Ќе возвод¤ть н≥ мости, н≥ веж≥
псальмоп≥вч≥. як тоб≥ меж ними?
ƒоторкаЇ до волосс¤ веч≥р
¤зиком вологим ≥ незримим.

ƒ≥вчинко, це прор≥зи цв≥туть.
« меду кв≥тка витече в долоню.
ƒл¤ –ахил≥ кожна н≥ч холоне
≥ по груд¤х розт≥каЇ грудь.

ј дл¤ тебе що ¤ принесу?
ƒим рапавий? ћ≥чене кадило?
я тоб≥ в≥ддамс¤, ¤к людина.
ѕристр≥том жертовним поласуй.

¬изволь з домовини цих квартир
марі≥нальн≥ пестощ≥. ј дал≥?
•рал≥ сл≥в. —умн≥ салонн≥ крал≥.
√олуб на бантин≥ Ќе пусти...

 

* * *

меж б≥лих окол≥в кастор ≥ полукс
суд¤тьс¤ за весну
мо повизбируЇм њх по людськи
в одну труну

заради мар≥њ заради ¤сел
заради схованих в п≥рам≥д≥
повит≥кають з проколотих ¤сен
жовт≥ серйозн≥ голодн≥ м≥д≥њ

на гору голоту на гру сенай
на девС¤ту брову гаутами
паг≥нц≥ мороку посилай
випереджай адама

ликав≥ д≥ти на тл≥ корзин
плавають по болотах
≥ обл≥таЇ з колишн≥х зим
липова позолота

≥ на проколотих колах вух
вивиснуть д≥адеми
палець покора а по¤с дух
лиш дермантин демон

 

‘ранко. 1916

це небо н≥би іиріалиц¤ з рук
розлазитьс¤ в потр≥скан≥ судини
а ми його збирали ≥ садили
на пол≥ бран≥ св≥й порожн≥й звук

не молотом не ломом не кайлом
не помелом на коло в≥трогону
ми просто утекли в≥д забобону
в останнЇ недоступне ремесло

ми голосно вд¤гнули самоту
шахтарських брухтом завтрашньоњ маски
реі≥но поверни мене будь ласка
на висходи в ¤ких лануЇ тур

на нервища на л≥но на пов≥р
де смерть така близька немов сорочка
в≥ддай мене останн≥м поторочам
лиш забери в≥д мене цей клав≥р

 

* * *

гортанний -- в зах≥д -- аспера
перистий -- в прор≥з -- лист
в≥д патоки до пастора
≥нкубуси сплелись

перетин слова з променем
вирощуЇ церкви
горбатого до повен≥
вивод¤ть з голови

до негра ¤к до пристрою
п≥дключимос¤ ще
населенн¤ не приросту
а простору рече

уже стираЇ кур¤ва
корону й ширину
≥ свастика накульгуЇ
на н≥женьку Їдну

≥ з корен¤ наперстка
вихлюпуЇ душа
червоний -- в око -- перв≥сток
засохлий -- в небо -- шанкр

 

* * *

сл≥д на кол≥н≥ -- оздоба
сл≥д у пов≥тр≥ -- лист¤
л≥н≥й твоњх н≥оба
падаЇ пр¤мовисно

в пружну хвилину мурахи
н розриваЇ а
не порахуЇ бахур
вкраплених в синЇ ар-

-тикул≥в п≥кадора
вибулого на дн≥
л≥керу тиша хвора
смерть в≥ддаЇ мен≥

жовте житт¤ торочить
ниткою ≥удей
б≥ла палата ноч≥
сплюснута до грудей

палець -- вологий тренер
гнетьс¤ до губ стебло
нащо в чуж≥м катрен≥
тремище в≥дбуло

нащо воно зб≥л≥ло
витекло в≥дгул¤...
...гладиш своЇ кол≥но
н≥би воно немовл¤

 

* * *

≥ обезводнена цим жит≥Їм
духом сахари
кал≥іраф≥чно плетеш битлиЇм
на марі≥нал≥

пахне в≥длучена до кор≥нц¤
н≥ч норовиста
≥ до грудей тоб≥ нитка лиц¤
капле зумисно

≥ викор≥нена з патоки крил
з глин¤них ножен
тихо спиваЇ душа тво¤ пил
жертвоприношень

 

* * *

¤кщо р¤сн≥ють -- дай њм отрока
¤кщо в≥зьмуть -- переживи
цей степ загублений у потемку
важлив≥ший в≥д голови

безчест¤ -- то вершина мр≥њ
(суха ¤к падаль висне мла)
з Їрусалиму до мар≥њ
спокуса босою прийшла

од¤гне гач≥ до сх≥д сонц¤
порозпинаЇ пир≥њ
житт¤ -- це вигадка масонська
в≥зьми њњ зар≥ж њњ

 

* * *

парадокси розмножень звичайн≥ ¤к др≥т
червон≥ючи св≥т обростаЇ пилком
та западину т≥ла не винести вбр≥д
н≥ веслом розпанаханим н≥ ¤зиком

фарба злущена з диму ≥ риби цв≥туть
≥ регоче примарна дружина р≥ки
але подумки з ноч≥ надточують путь
п≥д моЇ простирадло холодн≥ з≥рки

а ¤к стане зальотна спокуса тво¤
розбивати плафони м≥сити пласти
¤ губами в пов≥тр≥ напишу ≥мС¤
≥ поставлю с≥ну щоб його зберегти

 

ќблога

¬асилев≥ √ерасимСюку

1.

¤кщо н≥хто ¤кщо н≥кого
¤кщо н≥кому доведеш
що вороги пливуть до бога
¤к поц≥лунки на манеж
що корол¤м на ц≥лий веч≥р
розтасувати корол¤
що скатертиною предтеч≥
живе ≥ крутитьс¤ земл¤
де золоченою травою
кошлатих воњн≥в шл¤хи
а хто вернувс¤ за тобою
того зам≥нимо н≥ким
переживемо хвил≥ сонн≥
на прю до веж≥ меч ≥ страх
у корол¤ на п≥дв≥конн≥
холодним мохом сн≥г пропах
свого незбутого чекаЇ
твоЇ поверненн¤ гр¤де
а понад мороком ≥ раЇм
тоненьку ковдру к≥т пр¤де
муркоче скочуЇтьс¤ карта
чи на кол≥на чи на дно
житт¤ воно такого варте
такого зраджуЇ воно

2.

а ¤кщо зупинитись
щоб хмара за хмару зайшла
де сумн≥ упир≥
договор¤ть про волю ≥ в≥ру
омела доросте
до в≥кна до руки до стола
≥ потреба любити
прокинетьс¤ листю ≥ зв≥ру
¤кщо вилити воду
кр≥зь небо ≥ сон ≥ лице
¤кщо падати трич≥
≥ трич≥ вставати у пол≥
то земл¤ ≥ вода
переможно в≥дгон¤ть мерцем
≥ залишатьс¤ нами
назавтра назавжди н≥коли
хвил≥ орд без≥менн≥
л¤клив≥ оскоми потвор
синьоок≥ рел≥кти
у неб≥ на неб≥ п≥д небом
б≥лий бог над губами
≥ ¤нгол≥в камерний хор
≥ розчинен≥ вщерть
хутор≥в засмальцьован≥ ребра

3.

алебардами п≥дпираючи
сонн≥ голови вартов≥
прокидаютьс¤ усм≥хаютьс¤
вже наврочен≥ ще жив≥
за чиЇюсь р¤сною в≥дьмою
сл≥д по небу перетече
сокровенну зорю пров≥даю
доторкаючи за плече
обертаЇтьс¤ а в≥д доторку
б≥ла пл¤ма на три св≥ти
≥ роса по твоЇму котику
прокидаЇтьс¤ щоб рости
вартовими земл¤ зас≥¤на
за хрестами вода ≥ степ
украњною св≥тло-синьою
небо визбиране цв≥те
ополченц≥ виход¤ть хмарами
замикаючи гирла вод
ми не в≥римо ми не маримо
ми сам≥ соб≥ цей народ

4.

¤к вороги на веж≥ проростуть
≥ вкриЇ порох стигми паперов≥
солодкий запах всто¤ноњ кров≥
усьому м≥сту не даЇ заснуть
облогою тримаЇ за рукав
≥ вСЇтьс¤ молодими батогами
≥ на щит≥ чиЇњсь монограми
малюЇ ошелешений триглав
тримаймос¤ приходить смак води
у рот≥ кисне ладаном ≥ постом
стр≥ла перегороджуючи остр≥в
винюхуЇ собаки ≥ сл≥ди
≥ вже н≥хто на жоден схлип б≥ди
не зможе загубитис¤ на св≥т≥
¤к шибениц¤ гасне на соф≥т≥
тоненька ц≥вка талоњ води
тримаймос¤ приходить час ≥кон
безбарвних учн≥в крильц¤ми малюють
за кожен крик на веж≥ ал≥лу¤
за кожен недобитий терикон
шабл¤ми стати волос по мечу
заграЇ марша вкрадену ранету
це вороги на веж≥ це комету
у кожн≥м дом≥ криком засв≥чу
задерев≥ю вит¤гнувши длань
¤к≥ важк≥ самодостатн≥ глиби
за скибку хл≥ба за шматочок риби
тримаймос¤ приходить час питань

5.

зам≥сити краплю на дощ≥
тонко ¤к ≥кону зам≥сити
посеред обори три плач≥
кожен з них ≥з олова в≥длитий
перший каже не пропов≥дай
нащо ворогам тоб≥ пророка
≥го крику викотитьс¤ з рота
≥ постеле попелом курай
другий каже води ≥ мости
знесено ≥ т≥нь тво¤ за ними
пронеси окрушини незрим≥
там де жодних сл≥в не донести
трет≥й каже стань соб≥ ≥ ст≥й
Ї така природа незборима
що у глину кожен витв≥р тв≥й
а душа вона так само глина
сонний голос вс≥вс¤ на плеч≥
тонко-тонко с≥Їтьс¤ донизу
зам≥сити сонце на дощ≥
а тод≥ п≥дкласти жменю хмизу
хто згорить а хто переживе
це уже забава не дл¤ тебе
попри небо с≥Їтьс¤ молебен
≥ додому в голос≥ пливе

6.

прирощуЇш тонку погорду крил
до т≥ла що живе соб≥ п≥вкроку
за пил потоку стоптуючи пил
чужого безпросв≥тного потоку
≥ так тремтиш ¤к голови тремт¤ть
паруючи над пальц¤ми тонкими
що кожен л≥с пот¤того над ними
не доведе розкришувати рать
≥ крихти до потоку не згребе
¤к води в стаю голими руками
за кожен кам≥нь сонце голубе
≥ с≥ль рослин за кожен другий кам≥нь
а що соб≥ попрос¤ть вороги
¤ка тоб≥ до того непокора
ц¤ хвора в≥ть не в≥дала що хвора
≥ вилила собою на сн≥ги
≥ так гр¤де в≥дточуючи крил
водою недор≥зьблене зачатт¤
вирощуючи голову за щаст¤
а за житт¤ даруйте т≥льки пил

 

* * *

на син≥й св≥т птах≥в злет¤тьс¤ ≥нш≥
так само ще неторкан≥ птахи
≥ хтось мен≥ перелистаЇ в≥рш≥
немов перелистаЇ тельбухи

розр≥же пальцем губи деревС¤н≥
заговори чи не заговори
а т≥льки прост≥р зовс≥м ≥ншим стане
в≥д праведноњ слави ≥ хули

¤йцеголов≥ множатьс¤ твор≥нн¤
немислимо кого або чињ
≥ гадина пролущитьс¤ з нас≥нн¤
дл¤ того аби знищити њњ

прощатис¤ -- це плескати в долон≥
кохатис¤ -- це пити теплу кров
але насправд≥ вс≥ слова солон≥
договори договори горо

 

* * *

ст≥льки крику в цих птах≥в
що н≥кому й не пов≥риш
вр¤туватис¤ зум≥в
т≥льки бог в одеж≥ зв≥ра

м≥сто скресло з пелюшок
≥ н≥кого не сховало
перер≥зав греблю шов
та чомусь води замало

н≥би пр≥сна а проте
в≥дмиваЇтьс¤ погано
бог прощатис¤ прийде
≥ н≥кого не застане

 

* * *

“ол≥ков≥ ƒн≥стровому

поети вт≥кають в≥д знуджених полчищ
њм втомлен≥ кост≥ н≥хто не полоще
заладили знову останн≥ чи перш≥
на гол≥й долон≥ червон≥ черешн≥
губата подушка вкриваЇтьс¤ потом
блукаЇ по св≥ту глобальна скорбота
≥ в≥рить не в≥рить ≥ любить не любить
що в кожного слова покусан≥ губи

поети повинн≥ шукати і¤ура
њм горло надточуЇ птаха похмура
подзьобан≥ гланди ≥ горла роздерт≥
кому дарувати цей шанс на безсмерт¤
цей витв≥р у¤ви ц≥ чари за чару
печально гойдати причинну почвару
платн¤ невелика та й ц≥ни пом≥рн≥
отак на земл≥ й розплодились нев≥рн≥

 

* * *

в≥дпостити всю зиму зам≥сть мене
х≥ба зум≥Ї ц¤ чел¤дина
впаде зв≥зда ≥ оскоромить вени
зелений хруск≥т теплого вина

питво солодке а провадить сушу
на рушникове лист¤ тихо ша
таку плитку таку холодну душу
витравлюЇ спор¤джена душа

њй несть числа ≥ зв≥р њњ неплодний
≥ висне дар над волосом њњ
чел¤дин≥ бракуЇ обезводнень
розщеплених у черев≥ зм≥њ

чий палець вр≥жу кров чи¤ загусне
меж бартками вколошканий п≥сок
зело лел≥ю на велику пустку
озп≥нених на лож≥ подушок

≥ мжичить сонний лоск п≥д образами
позл≥тка зал≥пила образи
а ц¤ душа попукана так само
¤к кошниц¤ з≥ св≥жоњ лози

 

* * *

трава скресла

жовт≥ купини с≥на
прибит≥ долон¤ми ≥ дощем
прогулюютьс¤ п≥д м≥с¤цем
воркують ≥ллю

завтра небо
вкриЇтьс¤ б≥лими спорами
порсне грибами
≥ по вс≥м видноколу
рад≥сн≥ оплески грибар≥в
веселе бурчанн¤ дощу

завтра знайдених
акуратно складатимуть в кошики диму
прикриваючи зверху фустиною

щоб з≥рок не натрусилос¤

 

* * *

маЇш рибу
з б≥лими ц¤точками черемхи
на примружених плавниках
л¤кливу
¤к немовл¤ перед ≥долом

¤кщо розшити нею кептар
перестиглий тонкою вовною трави
вона ген далеко у руц≥
намацаЇ розчавлене дно
усе в холодному намул≥
сон¤чних промен≥в

ти будеш першим њњ пантеоном
виокремленим з глею
кумедн≥ ф≥гурки твоњх рис
торкатимутьс¤ води
≥ стар≥тимуть
майже ¤к риба
приречена вийти з берег≥в

але те що ти будеш
не викликаЇ сумн≥ву

 

* * *

чим б≥льше мурашок
заховано в ц≥й трав≥
тим легше њњ в≥добразити

так н≥би тонк≥ кор≥нц≥ води
прогортають њњ
розчин¤ють затаЇне св≥тло
а тод≥ дал≥
по теплих плодах долонь
жовтий пилок збирають

ти вже великий
ти вже вм≥Їш кусатис¤
п≥дстер≥гаючи власну здобич
блукати осел¤ми рук
незграбними ¤к житт¤
притрушене сухим лист¤м
≥ рибТ¤чою лускою

найсм≥шн≥ше те
що ти йому в≥риш
адже бога не сл≥д бо¤тис¤
особливо ¤кщо в≥н бог

 

* * *

прокидайс¤

м≥сто назване твоњм ≥менем
вже завинило
≥ вкрите найманим шанкром пов≥тр¤
боњтьс¤ дивитис¤ на себе в дзеркало
боњтьс¤ побачити сн≥г
надкушений б≥довими кроками

ти його переживеш
там
трохи нижче
де м≥сто впадаЇ в ≥нш≥
так само невинн≥ м≥ста
ти розкинеш величезну с≥ть пом≥ж берегами
≥ ловитимеш њхн≥ ще тепл≥ провини
ще рожев≥ окрушини розчарувань

бо коли чимало др≥бних голос≥в пост≥каЇтьс¤ докупи
вони можуть перетворитис¤ у велетенську рибину
здатну одним помахом хвоста
розхлюпати твоЇ м≥сто

≥ вижити

 

* * *

повол≥ -- так дозволено було --
земл¤ й вода м≥н¤лис¤ м≥сц¤ми
≥ ти не знав оракули чи грами
тоб≥ прогнозували западло

верстав ¤к тать ≥стор≥ю судин
мажорних крил розтрощене суцв≥тт¤
немовби залишаючись один
на ц≥ле неголене п≥дбор≥дд¤

викреслював закони воротт¤
в потребу жити ¤к потребу прози
щоб дерев≥ло в зат≥нку житт¤
¤к струп академ≥чноњ залози

щоб т≥льки зупинивс¤ ≥ тод≥
земл¤ й вода м≥н¤лис¤ м≥сц¤ми
на циркул≥ чужоњ мелодрами
накресленоњ ломом по вод≥

 

* * *

це не в≥чне ¤к птах ≥ вода
не дозволене мохом ≥ рер≥хом
кучер¤вого сл≥ду руда
просуваЇтьс¤ ламаним берегом

так повинно мал≥ти житт¤
з попелюшки на унц≥ю попелу
недоконане передчутт¤
н≥би крик в≥др≥заючи зопалу

так повинна прийти ≥ п≥ти
кожна л≥н≥¤ саду господнього
не дов≥давшись ти чи не ти
стерегти ≥ не втратити жодного

 

* * *

здим≥Ї раптово ≥ напружено
в реверанси зношених осель
те що перетравлюване душами
хлюпот≥ло й п≥нилось -- усе

викришитьс¤ б≥лим по червоному
на солодку паморозь листа
аі≥оіраф≥чними ≥конами
заростуть покинут≥ м≥ста

еп≥зодом схрещеноњ немоч≥
худорл¤ва содом≥¤ сл≥в
непереосмислен≥ на ревище
ми усе повернемо земл≥

в≥ддамо холодною розплатою
так жорстоко ¤к самим соб≥
золотого бога голу статую
≥ вершини краху голуб≥

 

* * *

одноактовий день в≥дкип≥в ¤к смола
на дорогах безкровних н≥ серц¤ - н≥кого
≥ покручений берег нудний ¤к мулла
заховавс¤ пок≥рно у тем≥нь до бога

але ми ще зривали губату хурму
фасували бархани ≥ оч≥ пороли
об суворе прокл¤тт¤ -- таке що йому
не судилос¤ певно зд≥йснитись н≥коли

ми сам≥ канон≥чн≥ ¤к розр≥з очей
р¤т≥вна ворожба в≥д п≥длоги до стел≥
а забруднений м≥с¤ць тече ≥ тече
≥ забруднене м≥сто п≥д ноги нам стелить

 

* * *

дов≥рившись тонкому спирту сл≥в
живеш ¤к риба стоптуючи пальц≥
де кратери звикають до земл≥
¤к пастухи до р≥зьбленоњ палиц≥

¤к т≥льки в≥др≥знивши день до дн¤
кусаЇш губи н≥бито збулас¤
збитошних голос≥в ламка стерн¤
≥ карусель знервованого танцю

доба просочень випила ус≥х
зм≥нивши стать доважила природу
≥ њх тонка погорда кришить воду
стурбовано дор≥внюючи њх

 

* * *

такою зимою безкровно неначе потребою
бажаЇш розбити або навпаки замести
вкорочене небо н≥ким випадковим не гребуЇ
коли зам≥сть тебе так л¤чно сух≥ храбусти

коли в≥дступаючи правою з пол¤ до озера
над≥юсь пов≥рити комусь такому ¤к сам
ламкого дощу ¤к пок≥рну дещицю молозива
скрипучого см≥ху розплавити зн≥чений сад

це там де чатують дерева ≥ води розхристан≥
де зн≥чен≥ бильц¤ бадьоро вилизуЇ сум
згортаючи кару ¤к зношену ласку насвистуЇ
¤к зиму цю сам на чотири в≥три рознесу

мандруючи в≥льно ¤к з неба до неба торкнутис¤
¤скраво плестиму свою р¤т≥вну борозну
а крику сьогодн≥ замало ≥ небо не крутитьс¤
≥ сонце пок≥рно звертаЇ себе на весну

 

* * *

прощанн¤ смислу -- вирок ≥ пророцтво
словам не доторкнутис¤ до сл≥в
допоки губи вимочивши оцтом
не заговориш: ≥стина -- в земл≥

њњ прозорих крил тонка рослина
ще проростаЇ зрошена в соб≥
а ти живеш допоки б≥ль нахлине
прокинешс¤ -- на те вона ≥ б≥ль

≥ погл¤ду розтуленим огромом
зриваЇш лист¤ кроплених дощ≥в
не знаючи що справжн≥й шл¤х додому
розрубаний др≥маЇ на меч≥

≥ крила що спираютьс¤ на крила
≥ люди що волають до людей
≥ де на св≥т≥ Ї останн¤ сила
¤ка веде куди вона веде...

 

* * *

здаЇтьс¤ ми перестаЇмо слухати
такою безневинною печаль
скрадаЇтьс¤ вкороченими звуками
в ¤ких живого ≥мен≥ не жаль

код бездор≥жж¤: ребра ≥ вино
триматис¤ ¤к поручень на криз≥
за те що доручити не дано
своњй останн≥й невмирущ≥й книз≥

за те що бог п≥д ребрами з≥йшов
гар¤че лезо а к≥стки холодн≥
за те що не розсмоктуЇтьс¤ шов
у пращу галилейськоњ безодн≥

немислимо нем≥р¤но навспак
губами жертву втомлену вершити
на т≥нь вершини наступити так
немов на горло це несамовите

немов по ребрах крила п≥рТ¤ н≥ж
вино червиве каменем ≥ брудом
неначе в≥н цю ≥стину возн≥с
а кожен л≥с при н≥й лишивс¤ судом

пропов≥даЇ лист¤ ≥ смолу
могилу теплу стеле перегноЇм
≥ кожному пропащому ослу
запов≥даЇ жити п≥д горою

а слухати давно вже перестав
та й ми сам≥ також перестаЇмо
немислимого духу золота
печаль над нами стелитьс¤ незримо

≥ живемо -- ≥ бог ≥ л≥с ≥ суд
тоненьким швом пом≥чен≥ з безодн≥
њмо се т≥ло ≥ пТЇмо росу
а може й кров вона також холодна

 

* * *

ти деревам шептав

що вони не так≥ ¤к вони

слово ганив за те

що житт¤ суЇтою ославило

на погнутому тл≥

кучер¤воњ гущавини

бачив знуджену т≥нь

недобитого каменем авел¤

означаЇ живеш

упокоривши день ¤к вину

не за страх а за млин

щоб крутити замр≥¤не колесо

розтулити печеру

мечем зруйнувати ст≥ну

≥ в≥ддатис¤ сну

деревС¤ного ≥дола хроноса

покал≥чен≥ знаки

пос≥¤н≥ в горло трави

м≥раж≥ натщесерце

хвилюють напевно сильн≥ше

ти повинен в≥дчути

¤кий безпардонно живий

на потр≥скан≥й скел≥

уламок печерного в≥рша

ти повинен соб≥

а за ≥ншого кров ≥ к≥стки

≥ щербата сокира

губами натерта до блиску

Ї стриножений берег

чужоњ ¤к безв≥сть р≥ки

але нин≥ чомусь

приступив в≥н занадто вже близько

 

* * *

≥ будеш ти ¤к провидець д≥лити св≥й отченаш
на б≥ле ≥ на червоне на страх ≥ на суЇту
≥ в≥рити в очевидне що демон Ї серед нас
та в≥н забажаЇ ≥нших неволити в цю слоту

печеного диму просить солоним дощем блука
≥ усм≥шка його боса ¤к шибениц¤ тонка
приносити в жертву люд¤м нањвних таких людей
≥ хай його пот≥м суд¤ть в≥н ≥нших соб≥ знайде

поранених не зл≥чити живих не переживеш
за нами ≥ понад нами до в≥к доросла стерн¤
помножити на причаст¤ корон≥ органи веж
≥ груди нехай накриЇ розпукнуте камен¤

несила судити соком х≥ба що сухим стеблом
≥стор≥¤ зависоко ≥ господа замело
≥ м≥с¤ць ¤к парал≥тик кульгаЇ серед золи
≥ ти мен≥ кажеш кв≥ти так≥ сам≥ ¤к воли

≥ просиш пучок прощенн¤ ≥ воду на груди ллЇш
за ≥ншими трумни носиш над ≥ншими бТЇш хрести
≥ кажеш що очевидно наш демон тонкий спориш
чиЇ хут≥рне нас≥нн¤ у рот≥ не донести

 

* * *

ос≥нь веч≥р пора вмирати
голос кришитьс¤ на в≥тру
сон раптовий ¤к ал≥гатор
п≥дкрадаЇтьс¤ угору
теплий м≥с¤ць до ока липне
над пов≥ками нависа
в≥дчувати жага велика
червон≥ти њдка краса

ос≥нь веч≥р пора безлика
≥ н≥кого щоб застер≥г
що немаЇ на св≥т≥ лиха
зрозум≥л≥шого за сн≥г
одержим≥шого за лист¤
присоромлене до г≥лок
правильн≥шого особисто
≥ в≥рн≥шого за курок

небо кришитьс¤ волохате
пальц≥ злизуЇ т≥нь густа
н≥ просити н≥ забувати
не в≥дважуютьс¤ вуста
золотиста скоринка смерт≥
тихо злущуЇтьс¤ з≥ сл≥в
ос≥нь веч≥р пора ≥ фертик
серце тулитьс¤ до земл≥

 

* * *

√ливка псих≥атр≥¤ домагань
не безконечна. ќбсихають банти
розв≥шень наших. Ѕезв≥сти прости.

∆итт¤ ¤к розкурочений наган:
н≥ вц≥лити не здатне Ѕож≥ іранди,
ан≥ в кишен≥ жах його нести.