петеу
ц¤ молод≥сть початку дев'¤ностих
н.ф.
щасливо -- говор¤ть вони -- до наступного року
господь копаЇтьс¤ в давн≥х блокнотах
з ¤кими пост≥йно маЇ мороку
знаходить у списку твоњх знайомих вагаЇтьс¤ омина
й викреслюЇ њх ≥мена
щасливо жовта цегл¤на дорого хто мав д≥йти той д≥йшов
ц¤ вузькокол≥йка дит¤чоњ пам'¤т≥ н≥би на диханн≥ шов
р≥к починаЇтьс¤ смерт¤ми друз≥в ≥ зупинившись в очах
лишаЇ снайперськ≥ м≥тки
на душах ≥ на речах
швидк≥ саламандри св≥тла сарана ол≥вц≥в
щасливо д≥статис¤ ти говориш що б не було на тому к≥нц≥
безумн≥ ≥спити школа житт¤ трахане петеу
сонце випалюЇ вимотану траву
добр≥ часи поган≥ часи -- вони залишали шанс
коли ти гр≥всь на шк≥льних подв≥р'¤х
й виригував палений польський шнапс
коли вс≥ ц≥ зими ≥ ст≥ни ≥ сосни ≥ тиша така навкруги
що чути нав≥ть ¤к дихають в неб≥ птахи
мудр≥сть речей ¤коњ стане ¤к њњ не витрачай
т≥нейджерськ≥ з≥ткненн¤ в к≥нотеатрах
вуличний секс фасований чай
ск≥льки ут≥х ≥ вс≥л¤ких зат≥й пропонувало житт¤
≥ що ц≥каво -- на кожну була статт¤
ск≥льки мут≥ в дит¤чих серц¤х особливо вноч≥
школа ¤ка не навчила н≥чому
≥ час що н≥чому також не навчив
≥ ¤ гадаю -- в≥чна марното адже ц¤ лажа трива
≥ добираю слова:
поразки завжди забуваютьс¤ наче б≥ль
важко бути героЇм коли це не коштуЇ жодних зусиль
складно з'њжджати з≥ сленіу коли у кров здираЇш ¤зик
¤кщо ти звичайно не звик
тому щасливо кажу ¤ неб≥жчику просто в п≥тьму
коли украњнець прийде до бога ¤ знаю що саме в≥н скаже йому
в≥н скаже богов≥ знаЇш док
мене не кличе тво¤ труба
¤кщо ¤ весь час боровс¤ з собою
хто сказав що це боротьба?
вс≥ ц≥ п≥дл≥тки так≥ беззахисн≥ проти рок≥в
≥ њхн≥ серц¤ тверд≥ наче грифель
та разом з тим наче грифель крихк≥
≥ т≥льки й лишаЇтьс¤ слухати зиму що зв≥дкись та нависа
≥ пластиковою запальничкою прогр≥вать небеса
* * *
¤кщо ти надумаЇш њхати з цього м≥ста
н≥би апостол чи добрий н≥іерський пастор
вистукуючи пальц¤ми по словнику
хвилюючись ≥ зазираючи до нього щомит≥
шл≥фуючи гостр≥ кам≥нчики
з вервиц≥ складноп≥др¤дних речень
в гар¤чих морських каютах
в вагонах середнього класу
м≥сто з ¤кого ти щойно ем≥ірував
наче ст≥на ¤коњ не мурував
наше з тобою дитинство стар≥ гараж≥
труби розбомбленоњ водостанц≥њ
оф≥церськ≥ швейцарськ≥ нож≥
ем≥ірац≥¤ каманд≥р це довга тривала путь
не буде туману в душ≥ ≥ рос≥йських л≥тер в газетах
в европ≥ циклон починаЇтьс¤ ≥ трива
мюнхенськ≥ турки готуютьс¤ до р≥здва
в ц≥й не найзелен≥ш≥й ≥з крањн
вони кочують родинами на в≥кенд
бачуть ранковий сн≥г за в≥кнами електричок
й господн≥й ц≥лунок л¤гаЇ на њхн≥ серц¤ ≥ напл≥чники
≥рландський студент -- юний прихильник ≤–ј
житт¤ дл¤ ¤кого рулетка а св≥т д≥ра
св¤тковий дубл≥н тепл≥ в'¤зан≥ светри
кренбер≥с в плеЇр≥ тм≥н ≥ табак на стол≥
ц≥ ангели тероризму завжди навколо тебе
њхн≥й заселений прост≥р
њхн≥й св¤тий миколай
њхн≥ контрацептиви в туалетах на автозаправках
¤ буду молитись за тебе ≥ тв≥й маршрут
за тв≥й страховий пол≥с ≥ скати вантажних машин
за воду в холодних р≥ках ≥ лист¤ ¤ке вже пал¤ть
за все що ти тут забув
≥ що забуваЇш тепер
де б ти врешт≥ не був
за все що забудеш пот≥м
та найголовн≥ше -- за пам'¤ть твою за пам'¤ть
—танси дл¤ н≥мецько-фашистських загарбник≥в
а.
Ћ≥л≥ ћарлен, ти не росла у совку,
ти взагал≥ не знаЇш, що це таке -- совок,
але батальйони т¤гнули цю п≥сню ламку,
ховаючи в ранц¤х на заст≥бц≥ ≥ на замку
м≥ж порнограф≥чних лист≥вок трепетний мамин р¤док.
б.
¬≥йна почалас¤ у червн≥, а вже восени,
з пантами прогоцавши л≥тню кампан≥ю, в н≥ч
в≥дходили "наш≥", ¤к н≥жно себе вони
сам≥ й називали, ≥, мабуть, немаЇ вини
в так≥й безп≥дставн≥й любов≥ до малознайомих облич.
в.
“ака вже була умова, що њх вела уперед,
така пролетарська сансара, такий православний чин,
щоб кожен в своњй ойкумен≥ с¤гнувши з≥рок ≥ планет,
знайшовши предмет любов≥, любив соб≥ цей предмет,
окр≥м, звичайно, деб≥л≥в ≥ одиноких мужчин.
г.
јле ви врешт≥ з'¤вились -- д≥ти германських л≥с≥в,
непосидюч≥ шибайголови рейнських труд¤щих долин,
≥ вс≥ м≥щани рад≥ли по¤в≥ цих голос≥в,
за вин¤тком аг≥татора, котрий вже мирно вис≥в,
≥ був один, хто не т≥шивс¤, був взагал≥ один.
і.
Ќањвна й см≥шна верем≥¤, ¤к в жодному з ≥нших м≥ст.
ќсь ветхий петлюр≥вець чистить св≥й слуховий апарат,
ось збуджен≥ комсомолки до сп≥ву виказують хист,
≥ з братськими хл≥бом-с≥ллю ставши на повен зр≥ст,
з бантами на вишиванц≥ виходить кол¤борант.
д.
¬и дбали про м≥сто, лист≥вками вс≥¤вши брук,
≥ хай мародеру дрижав його згорблений карк;
в≥дкрили "ѕросв≥ту", зчин¤ючи гам≥р ≥ грюк,
з≥брали до зоопарку вц≥л≥лих рад¤нських тварюк,
хоч на ф≥і кому потр≥бен в≥н був -- цей ваш зоопарк.
е.
“≥ п≥онери-юннати, ¤к≥ вам писали в≥рша,
та вчителька мови, котра пускала вас на пост≥й, -
вони ще сплат¤ть оф≥ру за вс≥х, хто в≥д них вируша,
ось вона, д≥ти, слов'¤нська психодел≥чна душа --
знаЇш, ¤кий буде вжинок, але таки спробуй, пос≥й.
Ї.
—каж≥ть запальному хлопчин≥, ¤кий промерзав до тла
в зимов≥й редакц≥њ, в≥р¤чи, що це ≥ще не к≥нець,
коли ви йшли з цього м≥ста, з його води ≥ тепла,
скаж≥ть, чи крапл¤ сумл≥нн¤ хоч раз по т≥м затекла
до ваших холодних н≥мецько-фашистських сердець?
ж.
≤ нав≥ть можна не знати природи ¤кихось речей,
але, ¤кщо вже в≥дверто, без сопл≥в ≥ без образ --
попри усю непруху, попри тугу, ачей,
невже ви сам≥ не бачили, невже не мали очей,
що райх ваш -- фата моргана, ≥ фюрер ваш -- п≥дарасЕ
з.
јдже б≥ль цього м≥ста вже не звести до ладу,
не стишити цю в≥дразу до вс≥х, хто його здавав,
тому ≥ ¤ краще здохну, чи просто так упаду
на площу його свободи -- виснажену ≥ руду,
ан≥ж в≥д≥йду в≥д кор≥нн¤ його наркотичних трав.
и.
Ћише нерухоме небо, небо соб≥ згори
л≥нзами Ѕогородиц≥ зазира до осельЕ
√р≥ютьс¤ шоколадки у руках д≥твори,
пахне драпом в учительськ≥й, дощ заливаЇ двори,
гел≥коптер прол≥таЇ, мов мандр≥вний журавель.
≥мм≥ірант зонг
немаЇ н≥чого тривал≥шого за ц≥ реч≥
немаЇ н≥чого р≥дн≥шого за ц≥ муки
на вињзд≥ з м≥ста сн≥г л¤же на плеч≥
торкнувшись йому лиц¤ наче ж≥ноч≥ руки
дорогою перегоном котитьс¤ поњзд на зах≥д
плачуть губн≥ гармон≥њ з адресами с≥рниками
плач повоЇнна Ївропо хай будуть тоб≥ мов закид
сумн≥ чолов≥ч≥ бари набит≥ мандр≥вниками
бо в≥н уже не повернетьс¤ нав≥ть коли захоче
вода ус≥х океан≥в йому вимиваЇ оч≥
бо в≥н не прињде назад ≥ що з нього можна вз¤ти
серед блаженноњ пам'¤т≥ червоних п'¤тдес¤тих
окр≥м готичних контур≥в завчених ним абеток
окр≥м гранат ≥ лист≥вок окр≥м птах≥в таблеток
пам'¤ть про нього дбаЇ пам'¤ть рахуЇ л≥чить
в одну й ту саму р≥ку снар¤д не влучаЇ дв≥ч≥
вулиц¤ затихаЇ здригаютьс¤ пальц≥ посуд
смиренн¤ втрапл¤Ї в т≥ло мов пробиваЇ в≥стр¤м
коли приходить смерть коли зостаЇтьс¤ осад
коли останнЇ ≥м'¤ видихуЇш разом з пов≥тр¤м
бо смерть наче б≥лий цукор обл≥плюЇ зуби ¤сна
з≥ смертю приходить терп≥нн¤ спускаЇтьс¤ ≥ даЇтьс¤
≥ починаЇтьс¤ тиша тиша раптова вчасна
в ¤к≥й не чути н≥чого нав≥ть власного серц¤
музика дл¤ товстих
юр≥й андрухович у цьому притулку дл¤ л≥тн≥х
сварливий с≥мдес¤тир≥чний письменник
автор нап≥взабутих детектив≥в
догл¤нутий м≥стом ≥ профсп≥лками
в≥н -- ≥з купою старечих заморочок
з нетл¤ми у кишен¤х п≥жами
з фенечками на жилавих зап'¤ст¤х
з бритвами ≥ виделками посеред к≥мнати
переводить стр≥лки годинника на зимовий час
в≥ддихуЇтьс¤ слухаЇ голос за кадром:
сальман рушд≥ -- ≥нд≥Їць
юр≥й андрухович -- украњнець
¤кщо ти не схибив
поез≥¤ твого народу зрозум≥ла ≥ншим
без перекладу
нав≥ть коли тоб≥ на це насрати
тридц¤ть рок≥в без в≥йни
тридц¤ть рок≥в без майбутнього
тридц¤ть рок≥в староњ музики
писанн¤ в порожнечу
крањна з аграрним драйвом
ось вони твоњ вал≥зи
твоњ нирки
тво¤ л≥тература
коли тоб≥ минаЇ 64
≥ коли кров пригальмовуЇ щоби подумати
куди њй дал≥ б≥гти
в цьому м≥сц≥
так саме
в цьому м≥сц≥
швацька машина всесв≥ту ридаЇ до ранку
крутить своњ замучен≥ механ≥зми
не зупин¤ючись
н≥ на мить
≥ ось приходить ранок п≥д в≥кна притулку
≥ небо коричневе п≥сл¤ дощу
≥ риби на пательн≥ лежать н≥би
коханц≥ на розпеченому серпневому л≥жку
≥ юр≥й андрухович ¤кого тут вс≥ знають в обличч¤
перегл¤даЇ вчорашн≥ газети ≥
п≥дкреслюЇ маркером своњ пр≥звища
п≥дкреслюЇ думки що йому сподобались
п≥дкреслюЇ ≥мена померлих друз≥в
п≥дкреслюЇ ц≥кав≥ рад≥опередач≥ на наступний тиждень
згра¤ сл≥в ≥ натовп перехожих
таке дахау лишаЇтьс¤ в≥д ц≥лого покол≥нн¤
≥ вже виход¤чи на сн≥данок
п≥зн≥ше
пом≥чаЇ н≥би м≥ж ≥ншим:
тепле пов≥тр¤
сухе пов≥тр¤
шкода лишень що немаЇ птах≥в
ут≥м њх н≥коли ≥ не було
в цьому барац≥
* * *
вона ще не виросла ≥ не втратила голову
в≥д чорноњ музики у власних зап'¤ст¤х
≥ св≥тло з небес ≥ початки голоду
в њњ долон¤х будуть за щаст¤
вона ще не падала на мокр≥ матраци
≥ в кров њњ не вливавс¤ посп≥х
≥ ще не блукала п≥вденними трасами
худоба -- таврована мов плацкартна пост≥ль
н≥ болю в леген¤х н≥ решти блиску
в темн≥й трав≥ без к≥нц¤ ≥ м≥ри
й гар¤ч≥ кв≥ти високого тиску
не росли на в≥дкритих д≥л¤нках шк≥ри
≥ друз≥ на станц≥¤х ≥ р≥ки в селищах
дбають про св≥й подорожн≥й статок
≥ од¤г випалюЇтьс¤ на сонц≥ все ще
в≥рно тримаючись њњ лопаток
вона ще не може просто померти
зализуЇ рани наче конверти
чистить зуби мов табельну зброю
≥ засинаЇ поруч з тобою
ав≥ахем
¤ саме повинен був њхати на дв≥рець ≥ вже збиравс¤
дививс¤ на ранков≥ суботн≥ балкони
св≥тло ст≥льки св≥тла
на шворках ж≥ноче пранн¤
печальн≥ метелики за годину до в≥д'њзду
мен≥ розпов≥дали щось про це св¤то
¤ ще бачив людей що рухались до ≥подрому
дес¤тий р≥к революц≥њ
зеппел≥ни у неб≥ гор≥ли н≥би червон≥ комунарськ≥ серц¤
гр≥лос¤ молоко на Їврейському ринку
тихе ≥ пок≥рне мов гнан≥ апостоли
¤ нав≥ть дививс¤ вгору гадаючи бодай щось побачити
≥ маленький швидкий л≥так уже кружл¤в над трибунами
молод≥ ав≥атори що сто¤ли на пол≥
тримали в руках телефонн≥ записники
мов потр≥пан≥ б≥бл≥њ
перебирали в кишен¤х арах≥с ≥ презервативи
гл¤д≥ли ¤к раптово л≥так починаЇ падати
≥ ¤к п≥лот щоб не звалитись на гл¤дач≥в
спр¤мовуЇ його на дерева
≥ ¤ подумав боже блаженне св≥тло твоЇ
спасенн≥ твоњ д≥ти що кур¤ть чорний тютюн
спасенн≥ курц≥ з пальц¤ми коричневими
н≥би з≥ниц≥ хворих жовтухою
спасенн≥ перетинки твоњх крил все що нас переповнюЇ
розм≥рен≥сть л≥тн≥х св≥танк≥в
роса на в≥кнах ж≥ночий голос ¤кий кличе з балкона
зламаний наче тро¤нда хребет ав≥атора
солодке блакитне пов≥тр¤ його протигаза
ѕереваги окупац≥йного режиму
1
¬ один ≥з дн≥в повернетьс¤ весна.
« п≥вденних рег≥он≥в батьк≥вщини
пот¤гнутьс¤ птахи, ≥ голосна
свистулька в≥тчизн¤ноњ пташини
озвучить ферми ≥ фабричн≥ ст≥ни,
≥ грубий кр≥й солдацького сукна,
≥ ще багато вс¤кого г≥вна.
2
јле печаль л¤гаЇ на пол¤.
Ќужда гол≥м≥ розправл¤Ї крила,
док≥ль поет тривожно промовл¤:
¤ Ї народ, ¤кого правди сила;
цю ж≥нку ¤ люблю, вона просила.
3
—умна крањна у години скрут.
ЅлукаЇ м≥щанин пом≥ж споруд,
з усталеним природн≥м артистизмом
говорить ≥ його словесний труд
повн≥Ї нездоровим еротизмом
≥ побутовим антисем≥тизмом.
4
—коловши бос≥ ноги об стерню,
старенький ѕеребенд¤ коло тину
¤чить соб≥, що, скурвившись на пню,
лукав≥ д≥ти в цю лиху годину
забули встид, просрали ”крањну,
забили на духовн≥сть ≥ борню,
≥ взагал≥ твор¤ть ¤кусь ф≥іню.
5
Ѕ≥дуЇ м≥сто. инувши фрезу,
роб≥тники на заводському іанку
лаштують кос¤ки, буз¤ть бузу,
розвод¤ть спирт, завод¤ть варшав'¤нку
≥, втерши сопл≥ та скупу сльозу,
майовку перетворюють на п'¤нку.
6
—ело мине спокуту цю т¤жку.
—ело -- це кор≥нь нац≥њ, це води,
що рушать берег. ћолодь на лужку,
дов≥рившись с≥льському ватажку,
заводить, навернувшись до природи,
народн≥ сором≥цьк≥ хороводи.
7
“ому житт¤ н≥коли не втрача
своњх прозорих гом≥нких проекц≥й.
—тр≥мкий юнак, легке дит¤ ерекц≥й,
хапа за руку втомлене д≥вча,
≥ вже вони -- аж дн¤ не вистача --
займаютьс¤ конспектуванн¤м лекц≥й,
зневаживши вимоги контрацепц≥й.
8
≤ лиш зор¤ над м≥стом прол¤гла,
юнак змахне краплини ≥з чола
≥ молодечо усм≥шкою блисне.
Ѕо попри те, дала чи не дала,
у щаст¤ людського два р≥вних Ї крила:
тро¤нди й виноград -- красиве ≥ корисне.
* * *
ѕепс≥,
лиши мен≥ тепле взутт¤ ≥ сухе волосс¤.
«аводи ≥ фабрики Ћ≥вобережж¤ к≥нчають в≥д тиску своЇњ любов≥.
ƒивись, ¤к тоншаЇ лист¤,
¤к легке п≥дп≥льне багатоголосс¤
ворушить до ранку сут≥нки св≥ж≥ ≥ паперов≥.
≤з наших вулиць зникають службовц≥, комахи, юродив≥;
мерзнуть ¤блука, д≥ти, працюють вантажники.
“епер ось почнутьс¤ зав≥њ --
нов≥ стор≥нки у загальному спротив≥,
почнетьс¤ р≥здв¤ний драп, опаленн¤, щедр≥ зат¤жки.
Ћиши мен≥ в'¤зан≥ ковдри з довгою ниткою холоду,
з давленими цитринами,
з танковими формуванн¤ми.
ћоњ коридори в≥льн≥, але ¤ втрачаю нагоду,
так ≥ не зм≥гши в≥дмовитись в≥д награного хвилюванн¤.
“ому, ¤кщо вона схоче позбутись нашоњ з нею прац≥,
¤кщо вона стане мотати жован≥ пл≥вки,
м≥сити цей суглинок,
дай, Ѕоже, н≥жност≥ до њњ навчених пальц≥в,
дай, Ѕоже, сп≥ву до њњ слухавок.
—аме з'¤витьс¤ прив≥д не виходити з дому,
розписувати авторучки, плекати шлункову судому.
ѕливе кос¤к широкою р≥чкою.
¬'Їтьс¤ дим сирою вуздечкою.
« л≥вого боку сходить м≥с¤ць
над моЇю аптечкою
—в¤тий √еорг≥й
„ас починати в≥дл≥к ц≥й боротьб≥.
ƒо м≥ста вб≥гають д≥ти ≥ п≥д≥ймають галас.
«а м≥стом у неб≥ кружл¤Ї зм≥й,
граЇ на св≥тл≥й труб≥,
≥ дивитьс¤ з-поза хмар
на крикливий фортечний гамуз.
¬ипливши на глибини, ставши посеред неба,
в≥н б'Ї в шк≥р¤ний барабан,
вибиваЇ пальц¤ми жаль,
≥ крила йому нагр≥ваЇ гар¤ча спека липнева,
≥ крутитьс¤ в≥н б≥л¤ м≥ста --
високо, мов дирижабль.
” вс≥х навколишн≥х паствах
правл¤ть за нього молитву,
дивл¤тьс¤ вгору, виб≥гши на вулиц≥ ≥ левади:
неси м≥цно у хмарах сурму, ≥з золота вилиту,
щоби ≥ дал≥ дзвен≥ли твоњ соковит≥ іланди!
Ѕачиш, ¤к прол≥таЇ голодне мовчанн¤ над нами?
„уЇш, ¤к ми мовчимо, ¤ка ц¤ мовчанка майстерна?
“ож давай, бий в барабан,
м≥цними своњми руками! --
стиглий, ¤к виноград,
чутливий, н≥би антена.
јле вињжджаЇ з м≥ста
св¤тий √еорг≥й,
трима в руках патичок ≥ вервиц≥ з чорноњ глини,
стоњть, умовл¤Ї зм≥¤, мережить промови довг≥,
≥ напинаЇ тенета
чернечоњ павутини.
≤ доки веч≥рнЇ сонце беретьс¤ пл≥вкою жиру,
доки мовчить зал≥зниц¤, доки працюЇ прес,
св¤тий √еорг≥й вертаЇтьс¤ в простору ос≥нню квартиру,
≥ квилить п≥д брамою зм≥й,
н≥би покинутий пес.
Donbass Independent
Ќа деревах скипав неозбираний мед.
¬олодимир —осюра -- юний поет,
закосивши на фронт≥ з недбальства св≥тил,
зањздив у розбомблений
харк≥вський тил.
√айдамацька п≥дошва розкришуЇ скло,
до Їврейських район≥в ступаЇ тепло,
≥з небес вис≥ваЇтьс¤ мерхлий озон
на уг≥дд¤ фабричних
триперних зон.
ожен дом≥шок св≥тла в глибинах к≥мнат,
господарського мила м'¤кий раф≥над,
перењзди,
веранди,
газетн≥ р¤дки --
все перейде кр≥зь тебе за довг≥ роки.
¬с≥ скресанн¤ р≥чок,
зал≥зничн≥ пости,
вс≥ загублен≥ зшитки, монети, листи,
ц≥ле м≥сто з безладд¤м под≥й ≥ речей
застр¤Ї, н≥би здобич, у пастц≥ очей.
јле ц¤ теч≥¤ п≥дхопила й несе,
≥ сумл≥нн¤ твоЇ забиваЇ на все,
за лункий водог≥н,
за барачних птах≥в,
за плантац≥њ шиферних
б≥лих птах≥в.
—мерть облишить тебе шамот≥нн¤м води,
дозуванн¤ми брому,
т¤ж≥нн¤м б≥ди,
телефонами, бритвою по щоц≥,
комунарською пайкою
у руц≥.
—мерть залишить на тебе т¤жкий вантаж --
риштуванн¤ дом≥в,
жар≥вки параш,
цю погромну в≥длигу, з њњ теплом,
що усе летить,
над твоњм чолом.
ѕо часах небутт¤, по жовт≥й стерн≥,
≥з усього спадку вц≥л≥ють одн≥
надбанн¤ з≥ниць,
та вони, далеб≥,
не належать н≥ Ѕогов≥,
н≥ тоб≥.
ѕациф≥к
Ќе знаход¤чи перешкод,
не втрачаючи висоти,
каравани п≥дземних вод
пробиваютьс¤
п≥д мости.
ќборонн≥ цехи, цехи
обступаЇ пустка, г≥лл¤.
«емлероби ≥ пастухи
покидають спати
пол¤.
Ќав≥ть голосу тихий сплеск,
н≥би рух механ≥зму, кол≥с,
доторкнувшись твоњх небес,
залишаЇ гострий
надр≥з.
≤ тонка структура зими
розпадаЇтьс¤ повс¤кчас
на дороги, в≥кна, доми,
що ростуть невпинно
м≥ж нас.
“ак, немовби зрушено м≥ст,
≥ кружл¤Ї сонце вини,
наче ми спричинили цей р≥ст
мовчазноњ
садовини.
Ќаче все, що буде й було --
кимось вирощене зело,
≥ вмовкаЇ глина дзв≥нка
п≥д стопою
сад≥вника.
ѕам'¤т≥ ¬. .
ѕогода, погода, пов≥льно с≥даЇ на руки,
мов навчений птах, обл≥таючи пастку м≥ірац≥й.
—уботн¤ утома ≥ гостр≥ липнев≥ сполуки
все б≥льше пом≥тн≥
в примхливому диханн≥ станц≥й.
ўе поноч≥ т¤гнетьс¤ в неб≥ оголений прот¤г.
¬гортаютьс¤ в тишу дерева -- коричнев≥, темн≥.
“воњ сновид≥нн¤, з≥бравши розкиданий од¤г,
≥дуть повз ремонтн≥ склади
≥ забут≥ майстерн≥.
≤ще вартовий стереже павутину за в≥тром,
ламаютьс¤ в≥дстан≥ -- що ¤ у цьому порушу?
≤ тихий √осподь вимикаЇ, виход¤чи, св≥тло,
≥ точеним шприцом
≥з тебе вит¤гуЇ душу.
ѕластунка N
“ак в≥дступало твоЇ дитинство --
ставивс¤ голос, губились друз≥,
високо в неб≥ м≥цно ≥ стисло
висло житт¤, мов сережка у вус≥.
“ак ми жили -- голосн≥ й недолуг≥,
вплетен≥ в часу стр≥чку трофейну,
блудн≥ поборники буі≥-вуі≥,
скурвлен≥ д≥ти м≥цного портвейну.
“и од¤гала в≥йськов≥ боти,
б≥гла до школи -- пенал, ол≥вчик.
¬се ще попереду -- перш≥ аборти,
татов≥ джинси, мамин л≥фчик.
ўе п≥д≥ймало звивисту хвилю.
—р≥бна розгромлена клав≥атура
ще формувала основи стилю --
так починалас¤ контркультура.
« теплими г≥льзами "Ѕ≥ломору",
з ковдрами битих студентських акц≥й
так наполегливо рвавс¤ угору
змучений блюз твоњх менструац≥й.
ўо нас Їднало? «агоЇн≥ сварки
падали в н≥ч, ¤к у воду весла.
ћи в≥дкривались, творили шпарки.
“епл≥ в≥три мимовол≥ занесли
смуток у душ≥, мов мед у соти.
як ми трималис¤, Ѕога ради! --
попри ус≥ божев≥льн≥ гризоти,
попри задрочки рад¤нськоњ влади.
÷им ≥ завершилось. “л≥нь мажорна,
стишена хвил¤, сут≥нь озерна.
—хиблений час розтинаЇ, мов жорна,
сп≥льного досв≥ду темн≥ зерна.
“≥льки ¤ знаю -- м≥ж гострого в≥тт¤,
в перенасичен≥й б≥осфер≥
так лише варто вживати пов≥тр¤,
так лише сл≥д прочин¤ти двер≥.
Ћипне до уст почутт¤ морфеми --
альтернативна прозора вода ц¤.
“е, що було, не роз≥б'Їш на теми.
“ак ми кохали. ≤ нам -- воздастьс¤.
bodywork
ѕриходить останн¤ середа перед ¬еликоднем.
≤сус з апостолами в≥дстоюЇ службу в одному з православних храм≥в.
ѕо тому розход¤тьс¤, домовившись на завтра про зустр≥ч.
≤сус знаходить оливковий гай ≥ починаЇ молитись.
ѕриходить н≥ч. «емл¤ вихолоджуЇтьс¤.
ќливкове лист¤, мов зелен≥ згустки пов≥тр¤, висне над головою.
’≥дники порожн≥ють. «'¤вл¤Їтьс¤ апостол ѕетро,
л¤гаЇ на траву ≥, загорнувшись у ковдру, намагаЇтьс¤ заснути.
ѕриход¤ть з≥рки. ¬≥тер поступово стихаЇ.
ѕетро не може заснути ≥ дивитьс¤ в небо.
Ќ≥чн≥ птахи полюють на невидиму здобич.
≤сус, засинаючи, слухаЇ голос учител¤.
¬ранц≥ приходить гурт сад≥вник≥в.
ѕов≥льно йдучи, обм≥нюютьс¤ новинами.
«наход¤ть ≤суса. “ой страшитьс¤ ≥ жахаЇтьс¤,
що ц¤ чаша його проминула.
Ѕогдан-≤гор
¬с≥ кр≥пленн¤ важких сн≥г≥в,
вс≥ накопиченн¤ ремесел,
вс≥ т≥н≥ дотиками весел
лишають пом≥ж берег≥в
сл≥ди -- ц≥ вервиц≥ туг≥
м≥ж зим ≥ весен.
—льота перекладаЇ прес
турбот на голови м≥стечок,
на вигини дбайлив≥ теч≥й.
Ѕез попереджень ≥ адрес
ст≥каЇ прим≥ських небес
солодкий кетчуп.
“енд≥тн≥ злами забутт¤,
невидим≥ дл¤ ока меж≥.
ѕримхлива змога стати межи
ус≥х св≥тил, чи¤ кут¤
л¤га на рад≥омереж≥
без воротт¤.
¬тинаючись в глибоке тло
дит¤чих видив, перем≥щень,
з усього плетива прим≥щень,
з усього св≥тла, що текло
повз оч≥, постаЇ стебло,
пробивши днище.
Ќ≥чний в≥бруючий бузок.
ѕ≥д в≥кнами, ¤к с≥ль у ран≥,
потужний звук, що рушить гран≥ --
дерева проливають соки,
мов труби схованих в п≥сок
важких орган≥в.
Ќабр¤кл≥ залози весни
над ст≥нами районних центр≥в.
« ¤ких ч≥пких п≥дземних нетр≥в,
з чиЇњ вогкоњ вини
постануть ще под≥бн≥ сни --
густ≥ й в≥дверт≥?
≤ цей нап≥впрог≥клий мед,
прозора ≥ ¤дуча слина --
по всьому. Ѕерезнева глина,
розмит≥ фарби, рух планет
≥ довг≥ описи прикмет
ќтц¤ ≥ —ина.
ƒинамо ’арк≥в
«има видаЇтьс¤ занадто довшою,
н≥ж того треба. ћ≥тиш п≥дошвою
меж≥ в≥длиги, що суне тужаво
на прикордонн≥ райони держави.
рапле дощ -- терпка сукровиц¤
з √осподнього т≥ла. “ьм¤н≥ють лиц¤.
ћ≥ста порожн≥ють. …дучи по лезу
свого виживанн¤, залишки плебсу
кидають квартали скн≥ти в ремонт≥,
≥ сон дов≥рливо шепче др≥мот≥:
вимри, кохана, зроби то хутко --
не стане дзвон≥в твоЇму смутку.
ѕтахи обирають вир≥й, що згодом
стаЇ перманентний. «рощен≥ голодом,
лишаютьс¤ д≥ти -- сварливе завтра --
староњ республ≥ки, оск≥льки варта
давно розгубила багнети й набоњ,
кр≥м того, лишаЇмось ми з тобою.
¬ розбитих будинках скал≥чений ањн
шукаЇ вц≥л≥л≥ реч≥. ам≥нь
в п≥дмурках ¬≥тчизни хир≥Ї. Ќатом≥сть
тверднуть дерева, гусне св≥дом≥сть,
≥ час ≥де, ¤к загиблий во¤к
в чергову атаку, тобто -- н≥¤к.
“ереза
1
ѕ≥зн≥й нехитрий Ѕожий маневр --
м≥с¤ць росте, наче пл≥д у шлунку.
—ерпень, ч≥пкий, попри те, що мине,
впевнено згущуЇ фарби в малюнку.
“епл≥ циклони, мов сл≥д поц≥лунку,
го¤ть природи розхитаний нерв.
•рунт вистигаЇ. ƒотик руки
зм≥щуЇ т≥н≥ предмет≥в. —адиби
м≥т¤тьс¤ сонцем. ¬ажк≥ буд¤ки,
мов смолоскипи чекають, коли би
трапивс¤ крем≥нь ≥ купчатьс¤ риби
тромбами в син≥й жил≥ р≥ки.
ћов сновид≥нн¤ на к≥нчиках в≥й,
передос≥нн¤ сх≥дна ™вропа
нин≥ застигло н≥муЇ, ≥ тв≥й
голос приходить, н≥би хвороба
кр≥зь непричинен≥ кимось ворота,
легко, мов пошесть або сухов≥й.
Ѕачиш сама, що чекаЇ за цим --
наш≥ дерева, недбало убран≥
в чорного неба масний антрацит,
наш≥ водойми, в≥дкрит≥, мов рани,
нас роз'Їднали. «амкнуто брами.
¬исне пов≥тр¤, мов з≥бганий цинк.
2
¬р≥сши у св≥т, що сльозивсь на очах,
ми не вважали насл≥дки р≥шень
чимось аж надто важливим. —в≥ча
наша гор≥ла солодше й скор≥ше.
ћи волод≥ли довол≥ не г≥ршим
пром≥жком часу, котрий навчав
переступати власний пор≥г,
га¤ти день на майданах пров≥нц≥й,
жити п≥д небом, що дише вгор≥
тепло ≥ часто, ¤к дихають в≥вц≥.
ћи розум≥лись на нашому в≥ц≥,
мов на таЇмн≥й ≥ р≥дк≥сн≥й гр≥.
—тр≥мко, мов подих на р≥вн≥ грудей,
вран≥шн≥ стигми, планети ≥ числа --
плинне знанн¤, що пов≥льно веде
вглиб, потаЇмна коштовна ¬≥тчизна
нашого сп≥ву, що тане, ≥ де
м≥сц¤ не стане сказати: "ѕречиста,
згл¤ньс¤ на зимн≥ душ≥ й т≥ла".
ам≥нь холонув, в≥три зачастили.
¬ темний п≥сок поступово стекла
перша роса. Ќам не завжди щастило.
ѕом≥ж заводи й в≥йськов≥ частини
швидко в≥дход¤ть рештки тепла.
3
«р≥дка гортаЇш чернетки, в ¤ких
т≥сно й строкато -- сходи, в≥тальн≥,
двер≥ буд≥вель, брук≥вка в'¤зких
вулиць. ѕом≥рно-континентальний
кл≥мат крањни. —олодка ментальн≥сть
перших поселень. —в≥тл≥ мазки
прудко заповнюють грубе сукно
рештками фарби. √уста поволока
зсохлась п≥д сонцем. √убитьс¤ дно.
¬ мокрому простор≥ виснуть волокна
осен≥. ѕ≥сл¤об≥дн¤ волога.
“ак ≥ рости, в≥дчинивши в≥кно,
дбаючи спадок -- залишки в≥р,
зжовкле письмо -- цю данину свобод≥,
з тим, щоб колись, наче с≥к у трав≥,
вперше в≥дчути на самому спод≥
горла той прот¤г -- чорний, √осподн≥й,
з котрого, власне, ≥ родитьс¤ в≥рш.
¬се, що миналось, ≥ все, що всотав --
мапи держав, ворож≥нн¤ на слов≥,
стоси лист≥в, пов≥тов≥ м≥ста,
з≥браний епос, важка промислов≥сть,
вс¤ анатом≥¤, чесн≥сть ≥ сов≥сть,
вс¤ переповнен≥сть, вс¤ висота.
4
ѕадаЇ сн≥г. «асинаЇ лоза.
“онко ступивши на трави ≥ р≥ки,
Ѕог роздивл¤Їтьс¤, ¤к з≥слиза
в урвище степу обрис шул≥ки.
« Ѕожого ока, з≥м'¤вши пов≥ки,
-- зд≥бний пластун -- виповзаЇ сльоза.
¬ранц≥, без розп≥знавальних ознак,
з голих дерев оббиваючи ≥н≥й,
падаЇ ¤нгол -- л≥тун-одинак,
рушить химерну довершен≥сть л≥н≥й,
з чим ≥ вмираЇ, лишивши, однак,
ср≥бний тривожний дюралюм≥н≥й.
—онце пр¤муЇ попри дахи.
«б≥рники прози, ранков≥ мол≥нн¤.
ћи зберегли, наче кисень -- птахи,
присмак причетност≥ до покол≥нн¤,
котрий хвилюЇ, мов перше гол≥нн¤
шк≥ру. Ќадход¤ть волхви й пастухи,
щоб розум≥тись на ц≥й глибин≥.
¬т≥ха -- довол≥ поважний набуток
в нашому в≥ц≥. ѕадаЇ сн≥г.
ѕадаЇ сн≥г. ¬се в≥джито й забуто.
Ќепереможно, легко, розкуто,
на л≥хтар≥, на м≥ста, на вогн≥.
¬аршава
« травневих верл≥бр≥в, дощ≥в ≥ полюц≥й
ми завжди виходимо ¤кось миршаво.
ƒитинко, ми насл≥дки цих революц≥й,
погл¤нь, ¤к нам св≥тить зогнила ¬аршава.
Ѕо сонце щоноч≥ т≥ка до ™вропи,
бо привид страху ще блудить т≥лом.
ƒитинко, отут чи навр¤д що поробиш,
¤кщо це бажанн¤ ще не в≥длет≥ло.
Ѕо маЇм лиш воду з долон≥ випиту.
«ростають цв¤хи пом≥ж пальц≥в предтеч≥.
≤ патолог≥чна в≥дсутн≥сть ™гипту
унеможливлюЇ спробу втеч≥.
÷е, певно, пос≥¤на в нас ущербн≥сть --
потреба шл¤ху, до ¤коњ звикли.
“ому безпроблемно сприймаютьс¤ щеб≥нь,
розбит≥ дороги й стар≥ мотоцикли.
ѕопереду нас не чекають, дитинко,
зневага батьк≥в чи народна пошана.
’оч завжди ≥снуЇ к≥нцева зупинка,
пов≥р, що навр¤д чи то буде ¬аршава.
Ѕо, розум≥Їш, ц≥ з≥псован≥ крани
не в≥дпов≥дають за воду пролиту.
“и м≥тиш йодом отриман≥ рани,
ти сонно читаЇш н≥чну молитву:
«≥йди, осв¤то, на все, що робили,
на все, що значили нечутним л≥комЕ
ћоњ долон≥, мов дв≥ рибини,
спрагло тиснутьс¤ до мокрих в≥кон.
* * *
якось-таки ти вир≥с в ц≥й шпарц≥ пом≥ж держав,
притулк≥в, монарх≥в, анарх≥в, жид≥вських громад, республ≥к,
стримуючи зубами ¤зик, щоби не так дрижав,
ти завжди сприймав сп≥лкуванн¤ передумовою купл≥ --
продажу свого ближнього, тож за першоњ нагоди
наваживс¤ позбутис¤ пут, котрими тебе в'¤зали,
тобто зм≥нити провалл¤ —ходу, серед ¤кого вижити був не годен,
на збудован≥ значно зах≥дн≥ше зал≥зничн≥ вокзали.
≤ пот≥м, п≥дстрелений на кордон≥, ти, що вже мав потонути давно,
все ж тримав у пам'¤т≥ небо, котре здавалос¤ чистим,
≥ над≥йно схован≥ золот≥ черв≥нц≥, ¤к≥ т¤гнули на дно,
звод¤чи на пси тв≥й пот¤г вирватис¤ за меж≥ ¬≥тчизни.
¬ласне, це був, скор≥ше, заплив, ан≥ж втеча.
« обох берег≥в лише прикордонники, затримавши х≥д,
дивились, ¤к пов≥льно тебе розвертала теч≥¤,
н≥би церкву, - головою на —х≥д.
÷итатник
¬ почин≥ завжди Ї процес
твого народженн¤. ≤ це --
суттЇвий крок до заморок
житт¤. ѕ≥д владою з≥рок
вже наростаЇ тв≥й процент,
що зменшуЇ тв≥й строк.
“а разом з тим це та пора,
коли виходить на-гора
тво¤ залежн≥сть в≥д умов
народженн¤. ≤ ти, немов
сл≥пий, не здатен вибирать
пом≥ж в≥тчизн ≥ мов.
“ому тво¤ в≥тчизна -- це
твоЇ тавро ≥ тв≥й кацет,
чий про¤в Ї надм≥ру злим,
бо туго ст¤гнено вузли,
≥ хоч гидке твоЇ лице,
та мусиш бути з ним.
¬≥тчизни -- р≥зн≥. ≤ тво¤,
на жаль, не з кращих. ¬се ж не ¤,
так ≥нш≥ цей сприймають край
з ут≥хою. “ож, хоч т≥кай,
"любов к отчизн≥" в цих кра¤х
завжди була за кайф.
"Ћюбов к отчизн≥" Ї слова,
з ¤ких повинен випливать
житт¤ людського в≥чний сенс,
хоч ¤к на мене спос≥б сей
коханн¤ пл≥дно убива
саме пон¤тт¤ "секс".
¬≥тчизна це, скор≥ше, зв≥р,
тому, ¤кщо ти маЇш з≥р,
на нього пильно озирнись:
любов до нього -- шл¤х униз.
” цьому випадку, пов≥р,
чесн≥ше онан≥зм.
¬важай, тоб≥ не повезло,
бо здавна згублене весло,
¤ким би вигр≥б ти зв≥дс≥ль.
≤ це була б розумна ц≥ль,
бо громад¤нство тут Ї зло,
що роз'њда, мов с≥ль.
рањна ц¤ -- великий гр≥х
людей ≥ Ѕога. Ќаш пор≥г
навр¤д чи подолать кому --
в≥н неприступний, н≥би мур.
≤ це нагадуЇ скор≥ш
не д≥м, але тюрму.
” тому сенс≥, що таки
ти зв≥дси м≥г би утекти.
ѕроте -- за чим? ўоб десь вноч≥ --
≥ побивайс¤, ≥ кричи
в над≥њ марн≥й з≥шкребти
л≥лею на плеч≥.
ѕрост≥ше в≥рити, що ти
сидиш в оточенн≥ води
або п≥ск≥в. ѓх не пройти,
тому кордон -- к≥нець мети,
де розбудовано пости
≥ з≥рвано мости.
≤ це об'ЇднуЇ народ,
п≥дтримуЇ нейтральн≥сть вод
≥ невгасимий блиск в очах.
—усп≥льству ж прагнетьс¤ вбачать
в усьому цьому вищий код
ментальност≥. ’оча,
на перший погл¤д, њх не Ї --
под≥бностей, чий сплав даЇ
основу Їдност≥, але
Їднанн¤ Ї, хоч ≥ мале.
Ќаприклад, сонце, що встаЇ,
чи сп≥льний туалет.
р≥м того, може об'Їднать
розмитий шл¤х, в≥дсутн≥сть дна.
ѕотопи, струси чи вогонь --
це об'ЇднаЇ будь-кого.
≤ можна, зрештою, додать
фольклор ≥ алкоголь.
“епер ти знаЇш, де ростеш,
тим б≥льше -- з ким. ”важно стеж,
¤к неба згорнено сув≥й,
¤к прост≥р б≥ль тамуЇ св≥й,
¤к нас≥даЇ дикий степ
≥ порожн≥Ї св≥т.
’оча, здавалос¤ б, речей
та ¤вищ -- тьма. “а все тече
≥ зм≥нюЇтьс¤, б≥жучи
в≥д нас, мабуть, не без причин.
“ож реч≥ тануть нам з очей,
мов стравлен≥ харч≥.
≤ не вт≥шаЇ нав≥ть те,
що виробництво њх росте.
¬с≥ реч≥ поглина земл¤,
≥ це наводить перел¤к,
та варт≥сть кожноњ, проте,
не зб≥льшуЇ н≥¤к.
јле на берегах –≥ки
∆итт¤ Ї реч≥ б≥льш тривк≥.
Ќасамперед -- ≥снуЇ час,
й тому, хто все це пом≥ча,
спада на думку, що роки
Ї плинн≥, мов сеча.
≤ще ≥снуЇ в≥дчутт¤,
що все гаразд, та до путт¤
це в≥дчутт¤ н≥ ¤, н≥ ти
в соб≥ не можем в≥днайти,
тому сприймаЇмо житт¤
з в≥дсутн≥стю мети.
≤снуЇ небо, а затим --
дес¤ток-другий перспектив,
копа означень, сотн≥ назв,
осв≥та рас, зл¤ганн¤ мас,
≥ Ѕог, що в межах самоти
охорон¤Ї нас.
≤ смерть -- косою чи серпом
вр≥заЇ в≥ку нам обом,
≥ мста -- густа, мов т≥нь хреста,
м≥ж нами вперто вироста,
≥ давить сол¤ним стовпом
небесна висота.
ѕоруйнуванн¤ ™русалиму
(Ћицарська поез≥¤)
Ћицарство прагне воЇн.
Ћицар вд¤гаЇ збрую,
важчу за нього вдвоЇ,
що, власне, його не турбуЇ.
Ћицар кохаЇ неню,
маЇ право на працю --
в≥друбувати полоненим
руки, ноги чи ¤йц¤,
робити замахи, змови,
ставити церкву шпил¤сто.
Ќатом≥сть, не маЇ змоги
займатись, наприклад, бл¤дством
на служб≥, або в гешефт≥
кохатись. Ћицарю гоже
минати спокуси дешев≥,
на царство чекаючи Ѕоже.
Ћицар людина в≥льна.
ѕопри можлив≥ страти
пост≥йно встр¤Ї у в≥йни,
щоби надерти сраки
маврам, чи пак арабам.
«ал≥зом прикривши сподн≥,
лицар пр¤муЇ радо
на —х≥д, за гробом √осподн≥м.
ƒе-небудь в крањн≥ тепл≥й,
на прю стаючи, мов до прац≥,
в≥н потерпаЇ в пустел≥
в≥д спраги та мастурбац≥й.
ћолитву сп≥ваючи Ѕогу,
в'њжджаЇ врешт≥ в долину.
“римаЇ вперто облогу
п≥д ст≥нами ™русалиму.
ƒал≥ -- питанн¤ часу.
ј час приносить ут≥ху --
в м≥ст≥ вмирають часто
наст≥льки, наск≥льки й тихо.
ƒохнуть, мов зловлена риба,
слабнучи в≥д нудоти.
ўе де¤кий час потр≥бно
тримати облогу, аж доки
м≥сто в≥дчуЇ втому.
Ћишатьс¤ лише кал≥ки.
¬ м≥сто вв≥йти, а потому
чинити розб≥й, оск≥льки
житт¤, воно ¤к намисто --
не варто шукати початок.
“ри дн≥ грабувати м≥сто,
або івалтувати д≥вчаток
чи хлопчик≥в. —права смаку
та досв≥ду. Ћицар маЇ
свободу вибору. ћапу
роздерто. «намено маЇ
на в≥тр≥. ясн≥ють дал≥.
“а лицар¤ в самий розпал
посеред мертвих квартал≥в
раптово проймаЇ розпач.
“ож лицар скидаЇ лати
≥ лицарю перед Ѕогом
глибоко поњбати
щодо насл≥дк≥в цього.
…ого риданн¤ гар¤ч≥,
в≥н гнетьс¤ п≥д часу плином,
≥ повзаЇ навкарачки
спаленим ™русалимом.
игиче, ћес≥ю кличе,
сипле прокл¤тт¤ й погрози.
≤ с≥рим його обличч¤м
ст≥кають брунатн≥ сльози.
* * *
Ѕудда сид≥в на висок≥й могил≥,
Ѕудда спогл¤дав буд¤к≥в цв≥т≥нн¤.
Ќавколо степи ≥ баби похил≥,
й крањна -- спорожнена тиха кат≥вн¤.
—тарий адвентист м≥ж мандрованих д¤к≥в
або ж д¤к≥в, хоч ¤ка в т≥м р≥зниц¤?
„умацьк≥ шл¤хи, жебраки, повн≥ д¤ки,
що спуст¤ть твоњ м≥д¤ки по пивниц¤х.
Ѕудда в≥дпустив оселедц¤ по плеч≥,
читав барокков≥ Ївангельськ≥ мантри,
водив за собою зграњ малеч≥,
в корчм≥ заливаючи про власн≥ мандри.
’оробрий Ѕудда зупин¤в ординц≥в,
л¤каючи пеклом, об≥ц¤ючи карму,
≥ знову з бабами сид≥в наодинц≥,
дививс¤ на степ, мов на згублену карту.
ѕохилий Ѕудда забиравс¤ в дзв≥ниц≥,
дививс¤ на степ ≥ моливс¤ на сонце --
великий ≥ гр≥шний, чистий ≥ ниций,
забувши тенденц≥њ, в≥дкинувши соц≥ум.
ѕомерлий Ѕудда лежав на могил≥,
розгублено навст≥ж розкинувши руц≥.
≤ баби, мов кон≥, п≥д спекою в мил≥
≥ржали до сонц¤ в журб≥ та розпуц≥.
* * *
÷е просто день, що врубуЇтьс¤ в прост≥р.
÷е просто день -- весь тв≥й, мов "аусвайс".
÷е п≥д оркестру скрип невдалий зростом
танцюЇ бомж под≥бне щось на вальс.
Ѕрудн≥ платформи, пот¤ги ≥ пиво,
≥ привокзальний збуджений майдан,
де в електричках гам≥рним напливом
зника чергова доза громад¤н.
ƒе доокола на дахах похилих
шумливо-гучно вс≥лис¤ граки --
трибуною втамовують ¤к хм≥льно
танцюЇ ’арк≥в -- м≥сто байстрюк≥в.
÷е просто день, що розчинивс¤ в злив≥.
Ѕув просто день за смугами дощ≥в.
≤ голуби -- сполохан≥ й л¤клив≥ --
блакитн≥ душ≥ вмерлих тут бомж≥в.
* * *
ƒиск веч≥рнього сонц¤ блазнювато навис
над обдертим автобусом, що пр¤муЇ м≥ж прер≥њ,
слоб≥дських поселенц≥в запилений в≥з
п≥дповзаЇ п≥д небо без вал≥з ≥ без в≥з
в ц≥ з≥ —ходу ворота, нав≥ть н≥, краще -- двер≥.
“ут суц≥льн≥ пустел≥, тут золото й хл≥б,
темношк≥р≥ мулатки -- безсоромн≥ ≥ хтив≥,
перетравлюють спирт майже так, ¤к ≥ фл≥рт,
сторожк≥ амазонки сухоњ земл≥
п'ють гор≥лку ≥ членствують в комсомольськ≥м актив≥.
ќтже, все ¤к було, всюди стал≥сть час≥в,
йде саджанн¤ картопл≥ й дозр≥ванн¤ потенц≥њ.
«аплювали автобус д≥ти син≥х степ≥в,
а на хвил¤х чадноњ гар¤чоњ теч≥њ
зависаЇ над≥рваний блюзовий сп≥в.
÷е занепад епохи, це п'¤нкий декаданс,
захмел≥л≥ ковбоњ, комун≥сти ≥ фермери
засел¤ють уперто слобожанський лондайк,
в рур≥ степу зникаЇ травнева вода,
й цвинтар≥ переповнено н≥чними химерами.
¬се пр¤муЇ вперед ≥ автобус згори,
мов блискучий аквар≥ум, висв≥тлюють промен≥,
його нутрощ≥ повн¤тьс¤ спинами риб,
бруд луски ≥ к≥сток упов≥льнений скрип --
це ≥ Ї громад¤ни -- пок≥рн≥ й безкровн≥.
Ћюдолюбство й ненависть, ковбаси ≥ спирт --
ц¤ крањна загиджена ними по в≥нц¤,
¤ сприйн¤в, ¤ змиривс¤, затих ≥ стерп≥в,
¤ пр¤мую н≥мим лаб≥ринтом степ≥в,
а навколо доконуЇ хвора пров≥нц≥¤.
самогубц≥
є1 (той що зар≥завс¤)
скрипаль-≥рон≥¤
смичком леза
торкнетьс¤ струн твого сухожилл¤
хай прост≥р наповнитьс¤
червоним розкв≥том
мелод≥њ твого Їства
≥ пол≥смен занесе до протоколу:
сталевий шлагбаум
перекрив шл¤х дл¤ руху трамвањв
рейками твоњх судин
г≥льйотина спрацювала
≥ голова твоЇњ руки
важко впавши покотилась
холодною брук≥вкою
т≥ло ж руки
мов зрубаний п≥вень
продовжувало битись в конвульс≥¤х
але тебе
то вже стосувалось
щонайменше
є2 (той що пов≥сивс¤)
ось дивись --
ти виснеш ¤кимось
троп≥чним фруктом
що вже устиг
ледь п≥дгнити
або ж
електричною лампочкою
в нутрощах ¤коњ
пом≥ж затихаючих
молекул б'Їтьс¤
маленька муха
перел¤ку
чи ≥накше
звиваЇшс¤ черв'¤ком
на гачку
власноњ смерт≥
вилискуЇш сережкою
в њњ вус≥
гидко дивитись
¤к осунулась
дес¤типоверхова
буд≥вл¤ твого т≥ла
лише н≥гт≥
на руках ≥ ногах
продовжують пов≥льно
рости
≥ врешт≥ ¤кийсь селекц≥онер
розламавши тебе мов ¤блуко
навп≥л
побачить твоњ леген≥ --
ваг≥тн≥ останн≥м пов≥тр¤м
є3 (той що розбивс¤)
дах бачитьс¤ згори
фотонегативом чорного квадрата ћалевича
надвор≥ н≥ч то й не дивно
що дахами снують сновиди
в пошуках п'¤того вим≥ру
прусаки ¤к ≥ люди
хворобливо перенос¤ть висотн≥ умови
тож на даху њх зовс≥м немаЇ
др≥бний щеб≥нь нагадуЇ часи
коли навколо бу¤в океан
в≥н в≥дступив а натом≥сть
з-п≥д води оголивс¤ б≥лий остр≥в даху
≥ вже черговий сновида
в≥дчуваючи в порожнеч≥ колишню м≥ць води
стрибаЇ вниз
є4 (той що втопивс¤)
≥ коли ти погл¤нув назад
твоњ сл≥ди ще трималис¤ на хвил¤х
мов померл≥ риби
дорога була занадто довгою
пов≥льно
мов н≥ж у масло
ти почав опускатис¤
п≥д воду
≥ паралельно тоб≥
йшли на дно
свинцев≥ злитки
твоњх сл≥д≥в
лише розчеп≥рившись
на тонк≥й пл≥вц≥ води
тримавс¤ поверхн≥
набр¤клий
вишневий хрест
що чимось
нагадував щоглу
затопленого корабл¤
* * *
«а хвилину до того, ¤к випаде дощ,
ти в≥дчуЇш, ¤к шк≥ра в≥бруЇ п≥д тиском
ще не випалих крапель, що л¤жуть уздовж
твого т≥ла ≥ враз його стиснуть.
“ак легк≥ голуби, на вулиц¤х кинут≥,
в≥дчувають смак њж≥ за мить до год≥вл≥,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
в≥дчува деформац≥њ у власному т≥л≥.
—м≥х, що маЇ до мене назавтра прийти,
розп≥знаю сьогодн≥ пом≥ж плачу ¤.
«а хвилину до того, ¤к з'¤вишс¤ ти, -
¤ тебе передчую.
* * *
Ѕули дощ≥.
ѕот≥м њх не стало.
¬≥дходили важко, немов помирать.
«≥ старого п≥д'њзду кр≥зь розбит≥ двер≥
вийшов рожевий деіенерат.
Ѕ≥ла льол¤.
Ќа груд¤х дзв≥ночок.
ј що треба ще дл¤ гарного хлопц¤?
¬день лазив см≥тниками а ввечер≥ виходив
клан¤тись рожев≥й маковин≥ сонц¤.
¬ноч≥ блукав
глухими степами,
вперто бивс¤ в м≥с¤чн≥м пром≥нн≥,
ротом мух на льоту в≥дловлював,
щодн¤ вдосконалюючись у власному вм≥нн≥.
Ќа ранок повертавс¤
в порожнЇ м≥сто --
¤к завжди, веселий, ¤к завжди, в дус≥,
н≥с ¤скраву кв≥тку буд¤ка
своњй кохан≥й рожев≥й бабус≥.
ќсь ≥ гаразд,
ось ≥ ≥дил≥¤ --
бабус¤ й онук, ≥ хвилини пройден≥,
≥ в тиху к≥мнату кр≥зь жовт≥ гардини
сипало сонце своњ рожев≥ промен≥.
* * *
к. х. б.
“арас √ригорович Ўевченко
з≥тхнув поважно й непричетно
д≥став годинника старого
≥ рушив повагом в дорогу
в≥н йшов врочисто тихим м≥стом
в пивниц¤х пиво пив ≥млисте
стр≥л¤в цигарку в перехожих
такий живий такий несхожий
д≥вчата парфумами вкрит≥
просили в нього закурити
њм отв≥чав не вельми чемно
“арас √ригорович Ўевченко
в≥н врешт≥ вт≥к ≥з цього м≥ста
в≥н зник ≥з с¤ючого м≥сива
≥ в черешнев≥й кв≥тн≥й п≥н≥
його зустр≥ли перш≥ п≥вн≥
каменеф≥л≥¤
найкраща ж≥нка б≥ла ст≥нка -- хай буде
вона стоњть ≥ ти њњ в≥дчуЇш погл¤д
тенд≥тна стримана мовчазна панна будда
сама цнота лиш крапл¤ жару десь наспод≥
вона х≥тлива ≥ п'¤нка
њњ сприйманн¤
ще сторожке та вже коханн¤м рухи повн≥
вологий сплав њњ Їства гор≥шн¤ манна
що гасить вс≥ твоњ думки мов тепла пов≥нь
вже опл≥таЇ забутт¤ мов павутина
самотн≥сть душ самотн≥сть т≥л така дражлива
впаде на лан твоњх аскез сумна ≥ плинна
невимовлених почутт≥в химерна злива
≥ т≥льки думка в≥чне хвилюванн¤
ц≥ камен≥ ≥ ц≥ розлог≥ в≥ти --
вона ¤к ти сп≥знала мить коханн¤
заради цього варто скам'¤н≥ти
ѕоперненн¤ в •алапаіос
петеу
јнна
Ѕ≥ла. “ридц¤ть рок≥в без в≥йни (п≥сл¤мова)