* * *
Па де шат -- падає сніг за вікном,
обгортає залиплі квартали.
Паперовий рушає паром
у цвяховані білим далі.
Губиш берег і нитка по нитці
розмотаєш спрокволу ранок,
ні для чого, впусту, задивившись
на брудні голубині рани.
Труться спинками -- холод, нівроку,
обмерзають бузком дешевим.
І котячим хитає кроком
сніжна галера.
11.12.2000
* * *
Цей дім, лише здається,
не причетний
до нашої з тобою таємниці
Падуть слова
пустельно на стерню
шухляди замкнені
перони голі
і в цьому тихому
докорі
таке шаленство і таке
“люблю”
якого не пізнать
коханцям і коханкам
Спочинь, поглянь
на ці блискучі рампи
і знов скажи: любить, страждать,
і володіти сфінксом або вампом
і життєдать,
смертельно життєдать?
12.01.2000
* * *
То був тільки сенсорний голод?
Закипали зимові квіти.
Тамувала свій голос, --
щоб не згибіти і не здуріти.
То був тільки сенсорний голод,
а ти думала, може, кохання?..
Часом від цього бувають діти.
Іноді -- вірші й знаки питання.
7.07.2000
* * *
У божевіллі є останнє слово: Кінець.
Та твій близнюк рахує зорі --
і слово рветься нанівець. Кінець.
У починанні є густа свобода.
Та ти мовчиш уже з півроку.
А листя опадає в воду -- така погода.
У цьому слові є серйозний смисл.
Та спазми горла поглинають звуки.
І в перетинках пауз всі сполуки --
єдиний зміст.
У стягнутому шнурком напівслові
Згоряє вогник, танучи, мов зір.
І прокидається безмовний звір,
гнучкі вуста готуючи до ловів.
12.01.2000
* * *
Солоний час. Брунатні сни.
Шовкові пальці і полотна.
Невпинно і невідворотно
-- невідповідностей ікси.
І слово “ви” таке незгодне --
наперекір забутим “ти”,
утрачених чуттів полотна,
єднання різних полюсів…
Здається, ось, шпарина, вічко, --
проламане стоверхе скло,
та паволокою взялось
і зникло в сумраку обличчя,
долоні, голос, силует.
Порожній простір стигне в стигмах
дрібних дощів і новелет.
28.03.2000
* * *
Кепсько мені без Вас.
Та Вам це давно відомо.
Профіль Ваш чи анфас,
певно, тут ні при чому.
Може, дороги зими,
а може, звичайний потяг?
Вчепишся за рятівний
позасвідомий мотлох.
Гірко мені ввесь день.
Правда, ідуть дощі.
Вимокло все упень,
певно, вимокли й ми --
привидами блукати,
вигнанцями міста дощів,
в якому прірва людей
і засвічених ліхтарів.
28.03.2000
* * *
Великоднем, у непевний час
(все непевно -- і роки, і віхи),
я згадаю -- усмішкою -- Вас,
підібравши листувальні крихти.
Знаками на білім полотні,
остюками слів і плазом речень --
книга називається Дні.
Підзаголовок -- Втеча.
Що ж свобода? -- сон і пустота,
а дощі? -- минають, не побувши.
На зігнутих похапцем листах
шальки непевної дружби,
горизонти марних сподівань --
де знайдеш на них протиотруту?
Великоднем. Тепла рінь і рань
повертає незбагненне Бути.
22-23.11.2000
* * *
Зустріч наша недоречна і сумна,
недолугий порив час поцілувати.
Краще було б випити вина,
зважити усе і не зважати,
що на твердь накочує туман,
скроні сивіють і гусне погляд.
Замість -- маєш ґлей самооман
і ритований мандрівки овід.
Гострий хлороформ бібліотек
не лоскоче ніздрі: незворушно,
ніби втаємничений ацтек,
вже долаєш просторові мушлі.
Обертаєш існування в мить,
таж зволочуєш у кров хвилину!
І буває, що тобі болить.
Сумно. Недоречно. Безневинно.
22.12.2000
старий мотив
Що буде далі -- немає різниці,
зітканий простір: вежі, дзвіниці.
Так обережно і бездоганно --
стриманий лицар, знічена панна.
Що буде далі -- зав’яжеш вузлик?
Теплі пальчатка, обірваний ґудзик,
сонні патьоки, ляндшафтів емалі.
Мусиш гортати: що буде далі?
Станеш, подивишся: Лемберґ, дзвіниці,
стриманий простір, тривожні зіниці,
тала бруківка, крихкість застуди,
краплі на ринві.
Далі -- чи буде?..
19.05.2000
* * *
Оберни прощання на початок:
не розгадані всі таємниці.
Сукня легка -- на плечах,
слова твої -- для годиться.
Власне-бо, слів не сказано,
зачепило на штампи.
Що відбулося, не згадуй,
те, що відбудеться -- разом?..
1.07.2000
* * *
Дивно, сливе незбагненно --
забуваю, що я -- це я,
а реальність була достеменна
і справжніське було каяття.
Знов щоденників спраглі руки
і листів запізнілі питання.
Вивертаєшся із розпуки, --
повертаєшся до стогнання.
А на вуличках, вкритих сльотою,
ходять тіні, блукають душі, --
ти підеш за цією рікою?
Ти просто мусиш
розгортатись, як лист троянди,
навіть там, де буває посуха,
залишати незгойні язви
і тотальну відсутність руху.
Як і вперше, відчуєш шкірою
цю відрадну пожежу прощання.
За новими пращами й миррами
небезпеку пізнання.
21-22.06.2000
* * *
Щонайбільше хочеться померти,
щонайменше випити вина.
Розірвати ночі на конверти,
випалити села і міста.
Хворим рухом розгорнути простинь,
перервати подиху число.
Стане враз тобі прозоро й просто,
-- наче не торкається весло,
наче всі озимлені світанки
брала ти, як раною тепло.
Ріки потечуть солоно й п’янко,
обірвавши клоччя паполом.
Зачерпнеш себе до дна, до краю,
обернешся на прозору сіль
і відчуєш: так не помирають.
І повернеш свій звичайний біль.
28.04.2000
* * *
Дуже просто бути тобою,
просто любити сповна,
так, неначе пливеш рікою,
не торкаючись болю.
Повертаєш собі дитинство,
те, що любили. Відрадно
так стрічатись мені з собою,
з помислами не розгаданими.
Лише пізно і надто спрагло --
тому тягне і мучить сутінь.
Хіба крикнути в рурку надсадно
або впасти у купіль
незбагненних твоїх означень,
безпричинних креслень печалі.
Що, як бути нам разом?
Вибач, жартую, звичайно.
21.06.2000
* * *
За вікном гримить стихія,
плюється дощ.
Ввесь день читаєш Маллярме --
і ждеш чогось.
Так солодко привідкривати
вікно в дощі,
і ждати, марити і ждати,
рука -- на іншому плечі.
Сталеві краплі розмивають
асфальти і ґрунти,
все пролиною проминає
-- а ти?..
3.06.2000
* * *
Скільки вірші не пишуться -- все наростає невтішність.
Скільки рану не стулиш -- все напливає сльоза.
Подолавши стокроками чвалу зголоджену ніжність,
зруйнували в нестямі обіцяний Богом сезам.
Хтось гукав із роз’ятрин, хтось просто блукав, між дерева
розпустивши по вітру крихких голубів-голубів,
їх уже не зібрати і вже не з’єднати напевно
той розірваний лямент, той проножений спів.
18.05.2000
* * *
Ну а зрештою, що скаженіти,
що дурити себе?
Трохи взута, трохи одіта --
чого б іще?
Окрай хліба, потрохи перцю --
за плече.
Трохи жити, поволі мерти --
чого б іще?
Відкохавши, лягати дерном --
навспак.
Кажеш, стервою, кажеш, химерою --
так?
Що, дитинко, хіба це вперше,
хіба не раз?
Розтираєш коліна стерті,
закручуєш гас,
закидаєш побиті ноги за живопліт --
трохи стримано,
трохи вперто -- shit…
13.05.2000
пастораль
Ти не підеш від себе, --
шаркання капців у коридорі,
оголений виляск каструль,
крихти сухі на підошвах -- от твоя story.
Множиш її хронікально -- на нуль.
Бачиш оком -- зелене хутро переходу,
полиск липкий ліхтаря,
стогін заводу, о сьомій, --
життя проминає не дарма (нє зря?),
але:
тягнеться вижимка лиць у толоці вагонній.
Ти не підеш від ночі,
смаженої риби, ламання підборів і пальців,
адже на кожнім хребтисто огнутому кроці
зором намацуєш теплий сукровистий смалець,
що напливає на кожну годину в році.
Тихо спливає смола, --
часу порожнє віко. Тріскає позіх рослин.
В каюті твоєї кімнати тоскно і мілко,
неначе урвалась струна
болісним струмом -- на пальців вигин.
27.05.2000
* * *
Він був теплим, він був упертим,
навіженим і ніжним водночас.
Так затягує прірва до смерті,
до зиґзаґів урочищ.
Як затягує час!
Вагонієш тим часом-водою.
Він був стриманий, тихий і теплий
цілу вічність -- з тобою.
Виром, пломенем, рваною раною
-- навскіс, до кістки.
Як самотньо і млосно, Анно.
Безлисто...
4.06.2000
* * *
Ошукала себе як могла,
роздарила низку по намистині.
Наче була -- не була.
Бавилась паперовим листям.
Виверталася жабеням --
їжте слимак мого серця!
Це дешевий старенький крам,
добре, що б’ється.
І тепер на багнеті, під ніж --
сифілітне провалля крику.
Рани гнійні залижеш,
накриєшся ночі віком.
29-30.06.2000
* * *
Відболіло. Солом’яні стріхи
вже не ваблять. Ріка молоком
не тече. І не сняться дороги.
Узялося мітом, як лихом,
припустило на стогін.
Безпорадно? Пусто? Клечально?
Так, і ще трохи пива.
Добре на узагальненнях.
Хоч трохи можливо
миритися із дурманом,
що зветься здоровим глуздом.
Щодня рано-порану
зрізай королів і капусту.
Працюй натхненно і злісно,
може, минеться, пройде?..
Годі-бо, надто пізно --
у червні зриває на осінь.
29-30.06.2000
* * *
Полюбляєш вино і ажурні панчохи, --
далебі, у нас спільні смаки?
Але пальців тонкі фаланґіни
не знають бажань руки.
Говориш спрокволу, ніби питально,
сиґаретний ковтаєш дим.
А у мене -- наступ фраз навальний,
а на вилицях, бачиш?, -- грим.
Мені б коня й щось таке утнути --
“свічку” або в похід.
А тебе -- варто оком одним зирнути --
заколисує слово: не слід.
Не прочвалом, не зрапта, --
ти цілиш в хвилину,
розсуваєш мовчань береги.
Але ж пальців тонкі фаланґіни
не знають бажань руки.
7.12.2000
* * *
Львовичу
І по всьому. Станеться так:
інші перони, інші люди
і на стінах розлитого місяця лак --
так і буде.
Проминуть перегони, лиця,
“як прочитаних книг сторінки”.
Не згадається, не насниться,
а по всьому -- роки, роки,
перехресні стежини, віхи,
келій, згуків сповільнений рай --
чи зупиниш цей біг -- для зловтіхи
недоречних сумних питань?..
9-20.06.2000
* * *
Це було б круто,
це було б кльово --
мокрими рельсами
Рейд у Вічність.
Забивши шпичку
у ніг судому,
забувши нагальність
справ
і практичність.
(Тоді, видай, вірші
родитимеш жужмом --
тільки ходи і збирай,
кривавими, стиглими ружами
вальдшнепів з ружжа стріляй).
Тоді буде справді
високе й чисте --
правдиве мистецтво днів.
Тримайся за бильця,
на рельсах -- слизько.
І холодно так мені.
14.11.2000
ulaskaviй
Капітане Блейк, хіба ми завинили, --
стерся шлях до екзотичних країн.
Наші обличчя припали пилом,
ми п’яні від надміру вин.
У порожніх кварталах шаленіють діти
від дешевих перлин і абревіатур.
Леза наших наручників заіржавіли,
через кістку проростає мур.
Утрачено лік почуттям і підвалам,
слина не полишає слідів.
Терпиш і ждеш: за цим перевалом
будуть обіцяні пасма снігів.
Сонячні рани, бризки розсічин --
все, що дає нам ранковий евейк.
Кроки в нікуди важкі та незлічені,
ти чуєш, Вільяме Блейк?..
1.07.2000
* * *
У лунких водовертях,
у сукні рожевопрозорій,
білим крабом по стегнах
або молоком по воді --
ти повернешся в осінь.
Холодним, застиглим зором
ти зустрінеш старі знамена
і накреслиш нові ікси.
Потім -- канапку, каву,
тепле тістечко, ліжко,
ламким простирадлом вкриєш
задавнену пустоту:
Ти повернешся в осінь, --
така хворобливо ніжна.
Білим пастелем ляжеш
в чорноточиву сльоту.
поч. листоп., 2000
* * *
Запах талого снігу
і свіжих парфумів
блідий Рудольф
за осінньою чашкою кави
гортає минулого ноти
б’є п’ястуками
снить:
святошинський зайчик
промінь звитяжний
гупає в мушлі грудей
День
десь обертається золотом
щемом спогадувань
мчить голубий пароплав
на пюпітрі Рудольфа
хижує осінь
синім джґутом
папіроски диммм
Осінь?
Жовтопрозора карта
вигинів фаланґін
Тоншає звук
мімм
але чому
Вона
входить в цю Осінь
безкарно?
18, 23.11.2000
* * *
Дурні передчуття. О шостій ранку
на зібганій постeлі в насип сну
заходить заступ -- блискавичний струм.
І тіло ще таке важке і тепле,
немов тобі і не тобі воно,
і Божий день за вікнами нестерпний,
як за спину різкий руки залом.
Прокинешся. Для чого? -- місто в труби,
сніги у бруд, хліб кришиться на стіл.
В передчутті застуди і огуди,
кривавих жнив злопам’ятних богів.
8.02.2001
* * *
убитому немовляті
Розпинання Христа. Усічення часу.
Лицемірство батьків,
що тобі не схотіли простити
твого подиху, серцебиття
і кривенької качечки,
якою б ти грався у теплій купелі.
І тепер по рурах
каналізаційного раю
ти повільно рушаєш. Колиска зі снів,
парасольки рослин,
човники білих кульбачок.
Навіть не уявити -- усе це в минулому.
2.02.2001
* * *
Швидко сприймаєш правила гри:
хід пропустити, кроком по колу.
Але чекай, доживи до весни --
і кров твоя піде у скважину горла.
Добре вчишся: до, сі, мі, соль.
По -- порядок, до -- домовий,
а берегами п’яна Ассоль
ріже посиння ножем боуї.
Ждеш і чатуєш, -- ангелик? вамп?
зла Попелюшка? гарнюня-відьма?
То часником, то вінком з троянд,
то в кропив’яні обійми.
7.12.2000
* * *
Смішно, а проте: було-було,
не зупиниш в напівкадрі фільм,
мусиш додивитися кіно
ґраматично й формульно: один.
Всі відмінки грали навперейм,
все змагали за ранкове: так.
Залишається тільки бром
(для філолоґів -- код і знак).
Колихай натхненно, зазубри
і не думай пялитись вперед.
Із числа ґраматичного “три”
залишаєш собі вік-енд,
на канапі, з цитриною чай,
реквієм, віртуал-онанізм,
запилений книжний рай
і знервований еґотизм.
22.12.2000
* * *
Друже мій, дорогий Гемінґвею,
де Ви бачили в біса “коханє” --
це долина стежок, ґалерея,
де не перші ми є й не останні.
Пішокoмонні й так, перехожі,
бумеранґами ріжуть небо,
убиваючи найдорожчих,
обертаючи в попіл і небудь.
Ми однаково вперті й люті,
ми об’єднані спільним карассом.
Тільки стріли назустріч напнуті
до непевного злого часу.
6.02.2001
східна імпресія
галицькому поетові
За кроком -- крок, за синню -- синь
степів і ямбів, моря сіль,
латаття -- снів?, міраклі -- веж? --
попробуй, зазнімкуй, відстеж.
Діткнись -- пітніє враз рука,
пізнай на смак -- луска тонка.
Хай веретено тче і тче,
і листопад стина плече, --
як зліпиш оком -- не стряхни
солонопінні міражі
загнутих улиць, ореол
задовгих вій, вузьких долонь, --
і лише там, на денці дна,
побачиш: розгорта трава
передморозяний пісок
за синню -- синь, за кроком -- крок...
14.11.2000
* * *
Давня напруга між
правим і лівим
хвостом і знаменом
Холодними пальцями цілимо
в конструкти чужих імен
Між видихом / вдихом
дощем і снігом --
безперестанний інтенс
Хто буде Іссою
Хто буде Богом
Хто розірве контекст? --
ланцюг монотонний
нудний і загрозливий
Мебіуса спіраль.
Муха на шклі
лапками возиться
У чайнику теплий чай
10.12.2000
* * *
Добре хворіти грипом
дивитися тоскно-тоскно
плавати білою рибою
у полинялому воску
гріти над чайником пальці
вбирати теплі панчохи
вростати в глибокі шанці
свідомості -- сизим мохом
Подумки розважатися
писанням листів і романів
мареннями розляпистими
візіями диванними
Добре вмирати взимку
всміхаючись -- ніби на скресне
коли здмухне павутинку
присутність Його одесну.
10.12.2000
* * *
Місяць уповні -- неначе карт-блянш --
жовтим по синьому пагорбу неба.
Час мовчазних гекатомб. Антураж
вічних масивів південного степу.
Флейта і вуж, молоко і земля --
все тут голосить повільне тривання.
У поролонову пастку встромляй
і розчиняй застриножені гальма,
числа, об’єкти, рахунки, книги,
виламки, ґільзи, принишклість крику, --
все розмиває густе індиґо,
жовте очище стуляє віко.
7.12.2000
Попернення в Ґалапаґос
"па
де шат – падає сніг за вікном..."