ПОЕЗІЯ
 Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
З майбутньої збірки “Лірень”

 Анна БІЛА
З книги “Відбиток”

 Слава ПЕТРОВ
Трамвайність

 Олег СОЛОВЕЙ
Апокаліпсис Че

 Олександр ГОРДОН
Листи у Лету

РЕЦЕНЗІЇ
 Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Оксамит України
(Олесь Доній. Покоління оксамитової революції (як нам дожити до 2009 року?). -- Київ: “Смолоскип”, 1999. -- 24 с.)

 Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Здрастуй печаль!
(Владимир Рафеенко. Краткая книга прощаний. -- Донецк: Кассиопея, 1999. -- 124 с.)

 Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Велика чистка
(Літературно-мистецький перфоманс “Культуру не відчистиш!” -- Харківський Літературний музей, грудень 1999)

 Євген БАРАН
Анатолій Дністровий: Між страхом і вірою
(Анатолій Дністровий. Проповідь до Магми: поезії. -- К.: “Гранослов”, 1998. -- 80 с.; Анатолій Дністровий. На смерть Кліо: Поезії, переклади. -- К.: “Смолоскип”, 1999. -- 116 с.; Анатолій Дністровий. Спостереження: Поезії, есе. -- К.: “Нова деґенерація”, 1999. -- 68 с.)

 Євген БАРАН
Я напишу історію трави...
(Олег Соловей. Марґіналії: Поезії. -- Донецьк: Кассіопея, 1999. -- 48 с.)

 Євген БАРАН
Весіння єресь Андрія Бондаря
(Бондар Андрій. Весіння єресь: поезії // Передм. Р. Харчук. -- К.: Смолоскип, 1998. -- 64 с.).

 Євген БАРАН
Авантюрно-містичний роман Дмитра Білого
(Дмитро Білий. Басаврюк ХХ. Роман // КАЛЬМІЮС. Літературно-мистецький альманах. -- 1999. -- Ч. 2. -- С. 34-76; 1999. -- Ч. 3-4. -- С. 60-149)

 Олег СОЛОВЕЙ
Там, де йому добре
(Бондар-Терещенко Ігор. Фібруарій: Поезій книга III. -- Львів: Престиж інформ, 1999. -- 60 с.)

 Олег СОЛОВЕЙ
“Позадесятники”: Тексти у контексті
(Позадесятники: Поетична антологія. -- Львів: Престиж інформ. -- 1999. -- 116 с.)

ПЕРЕКЛАДИ
 Свєтлана ЗАГОТОВА
З книги “Емпіричні епізоди”

 Віслава ШИМБОРСЬКА
Щасливе Кохання

ПРОЗА
 Леся ДЕМСЬКА
Сонце кориди

 Олесь ІЛЬЧЕНКО
Знак диявола
(Кіноказка зі старих часів)

 Людмила ДЯКУНОВА
Точка опори

 Любомир СЕНИК
Сон

КРИТИКА
 Анна БІЛА
Від ломки до ломки…
(лірика Сергія Жадана)

 Олег СОЛОВЕЙ
Про стан сучасної української критики
(Назустріч семінару “Ірпінь-2000”)

 Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Недоромантик і антигерой

 Олеся КРАСИЛЬНИКОВА
Збірка С. Жадана “Цитатник”
(Спроба прочитання)

 Ірина КОВАЛЬ-ФУЧИЛО
Осягнення спокою і прагнення дороги у творчості Івана Ципердюка
(на матеріалі збірки “Переселення квітня. Медитації” Київ: Смолоскип, 1996)

ЛІРИЧНИЙ ПОСТСКРИПТУМ
 Іван АНДРУСЯК
"Наврочили -- я пас чужих дітей..".

ПРО АВТОРІВ

 

КАЛЬМІЮС
головне меню
    
 [зміст номеру]  [бібліотека]  [галерея]  [зв'язки]  [гостьова книжка]  [форум]  [e-mail:]

Віслава ШИМБОРСЬКА
Щасливе Кохання

 Щасливе кохання
 Краєвид із зернятком піску
 Одяг
 Про смерть без перебільшення
 Схилок віку
 Діти епохи
 Написання автобіографії
 Декотрі люблять поезію
 Прощання з краєвидом
 Велике то щастя

 

Щасливе кохання

Щасливе кохоння. Чи це нормально,
чи це серйозно, чи це корисно --
що світові з двійко людей,
котрі не бачать світу?

Вивищені до себе без жодної заслуги,
перші-ліпші з мільйона, але переконані:
так повинно було статись --
в нагороду за що? за ніщо;
світло падає нізвідки --
чому власне на тих, а не інших?
Чи то ображає справедливість? Так.
Чи порушує дбайливо дотримувані правила,
зіштовхує з п’єдесталу мораль?
Порушує і зіштовхує.

Подивіться на цих щасливих:
якби хоч трохи маскувалися,
вдавали сум’яття, підтримуючи цим друзів!
Чуєте, як сміються -- образливо.
Якою мовою говорять -- зрозумілою на слух.
А ті їх ритуали, манери,
вигадливі обов’язки стосовно себе --
це нагадує змову за плечима людства!

Важко навіть передбачити, до чого би дійшло,
якби їх приклад можна було б наслідувати.
На що б могли розраховувати релігії, поезії,
про що пам’яталосяб, що забулося б,
хто хотів би залишитися в колі.

Щасливе кохання. Чи воно обов’язкове?
Такт і розум підкажуть мовчати про нього,
як про скандал із високих сфер Життя.
Прекрасні дітки народжуються
без його допомоги.
Ніколи не спромоглося б заселити землю,
адже трапляється рідко.

Хай люди, які не знають щасливого кохання,
твердять, що ніде нема щасливого кохання.

З такою вірою легше їм буде і жити, і вмирати.

 

Краєвид із зернятком піску

Називаємо його зернятком піску.
А воно себе ані зернятком, ані піску.
Дає собі раду без назви
короткої, розлогої,
дочасної, тривкої,
помилкової чи правдивої.

Ні до чого йому наш погляд чи дотик.
Не почувається поміченим і доторкненим.
А якщо впало на підвіконня,
то це тільки наша, а не його пригода.
Для нього це так, ніби впасти на будь-що,
без впевненості, чи падіння вже відбулося,
чи ще триває.

З вікна відкривається гарний аид на озеро,
але він сам себе не бачить.
Сіро і невиразно,
німотно, прісно
і безболісно йому на цьому світі.
Бездонно дну озера
і безбережно берегам.
Не мокро й не сухо його воді.
Не самотньо й не тісно хвилям,
що клекочуть, глухі до свого власного шуму,
довкола камінців і каменюк.

А все це під безнебесним від природи небом,
в якому заходить сонце, так і не зайшовши,
та ховається-не ховається
за неусвідомлювану хмару.
Шарпає нею вітер без жодних інших причин,
як тільки та, що вітряно.

Минає одна секунда.
Друга секунда.
Третя секунда.
Але це лише наші три секунди.

Час пробіг, мов кур’єр з терміновою звісткою.
Але це лише наше порівняння.
Вигадана постать, нав’язаний їй поспіх,
а звістка -- жорстока.

 

Одяг

Знімаєш, знімаємо, знімаєте
плащі, жакети, піджаки, сорочки
з вовни, бавовни, лавсану,
спідниці, штани, шкарпетки, білизну,
кладучи, вішаючи, перевішуючи через
спинки крісел, половинки перегородок;
поки що, каже лікар, нічого серйозного,
можете одягнутися, відпочити, взяти відпустку,
вживати у випадку, якби… перед сном, після їжі,
прийти за місяць, за рік, за півтора;
бачиш, ати думав, а ми боялися,
а ви припускали, а він підозрював;
пора вже зав’язувати,
запинати все ще тремкими руками
шнурівки, пряжки, застібки, блискавки,
ремені, гудзики, краватки, коміри
і виймати з рукавів, із сумочок, з кишень
прим’ятий, у цятку, у смужку,
квітастий, картатий шалик
з раптово подовженим терміном користування.

 

Про смерть без перебільшення

Не розуміється на жартах,
на зірках, на мостах,
на ткацтві, на гірницві, на обробітку поля,
на суднобудуванні і приготуванні тіста.

В наші розмови про плани на завтра
встромляє своє остаточне слово
не по суті.

Не вміє навіть того,
що безпосередньо стосується її фаху:
ані могили викопати,
ані трумни збити,
ані прибрати після себе.

Зайнята вбиванням,
робить це бездарно,
як-будь, невправно.
Ніби на кожному з нас тільки вчиться.

Тріумфи тріумфами,
але ж скільки поразок,
хибних ударів
і поновних спроб.

Іноді їй бракує сили,
щоб стратити муху-літунку.
Не одна гусениця
заповзялася її переповзати.

Всі бульби, стручки,
вусики, плавці, горлечка,
святкові пера і зимова шерсть
свідчать про недоліки
її повільної праці.

Злої волі не вистачить,
і навіть нашої допомоги у війнах та революціях
на сьогодні замало.

Серця стукочуть у зародкакх.
Міцніють скелети немовлят.
З насінини вистрілює двійко листочків,
а то й вибухають високі дерева на горизонті.

Хто стверджує, що вона всесильна,
сам є живим прикладом того,
що не є всесильна.

Немає такого життя,
яке б хоч на мить
не було безсмертне.

Смерть
завжди в цю мить запізнюється.

Даремно шарпає клямку
невидимих дверей.
Хто скільки встиг,
того вже йому не може відібрати.

 

Схилок віку

Мав бути кращим від попередніх наш ХХ вік.
Вже не встигне цього довести,
роки має пораховані,
кроки нервові,
віддих короткий.

Вже багато відбулося,
чого не мало відбутися,
а те, що мало настати,
не настало.

Між іншим, приурочувалося
до весни і щастя.

Страх мав вивітритися з гір і долин.
Правда мала влучати у ціль
швидше за брехню.

Кілька нещасть
вже не мало збутися,
як от війна
і голод, і таке інше.

Хто хотів радіти світові,
став перед незлійсненим.
Безглуздя не є смішним.
Мудрість не є веселою.
Надія вже не є молодою дівчиною
і так далі, звичайно.

Бог мав нарешті повірити в людину
добру і сильну,
але добра і сильна --
то наразі ще різні люди.
Як жити, - спитав мене хтось у листі;
його хотіла спитати
про теж саме.

Знову і так, як завжди,
що й видно з попереднього,
нема питань важливіших
від запитань наївних.

 

Діти епохи

Ми -- діти епохи,
епоха ж -- політична.

Всі твої, наші, ваші
денні справи, нічні справи --
також справи політичні.

Хочеш чи не хочеш,
твої гени мають політичне минуле,
шкіра -- політичний відтінок,
очі -- політичний погляд.

Хоя що кажеш -- має відгук,
хоч що замовчуєш -- має акцент
так чи інакше політичний.

Аподітичні вірші теж є політичними,
а вгорі світить місяць --
вже зовсім не місячний об’єкт.
Бути чи не бути -- так стоїть питання.
Яке ж воно, скажи дорогенька? --
Питання політичне.

Не мусиш навіть бути живою істотою,
щоб набувати політичних дівідендів.
Вистачить бути нафтою,
концентрованим кормом
чи відходами сировини.

Або столом засідань, за яким
сперечаються місяць за місяцем:
при якому дискутувати про життя і смерть --
округлому чи квадратному?

Тим часом гинули люди,
здихали звірі,
горіли будинки
і заростали поля
так само, як у давніх
менш політичних спогадах.

 

Написання автобіографії

Що потрібно?
Треба написати заяву,
а до заяви долучити життєпис.

Незважаючи на тривалість життя,
біографія повинна бути короткою.

Обов’язковими є стислість і відбір подій.
Заміна краєвидів на адреси
і мінливих спогадів на застиглі дати.

З усіх кохань -- тільки завершене шлюбом,
а з дітей -- лише народжені.

Важливіше, хто тебе знає, ніж кого знаєш ти.
Поїздки тільки закордонні.
Причетність до чого, але без для чого.
Відзнаки без за що.
Пиши так, ніби сам із собою ніколи не розмовляв
і оминав себе здалека.

Згадай мовчанням собак, котів і птахів,
пам’ятний мотлох, друзів і сни.

Радше ціна, ніж вартість,
і титул, ніж сутність.
Радше розмір черевиків, ніж куди іде
той, за кого вважаєшся.

До цієї знимки з відкритим вухом.
Враховується його форма, а не те, що чути.
Що чути?
Гуркіт машин, які перемелюють папір.

 

Декотрі люблять поезію

Декотрі --
тобто не всі.
Навіть не більшість з них, а меншість.
Не рахуючи шкіл, де мусять,
і самих поетів,
буде тих осіб хіба зо дві на тисячу.

Люблять --
але любиться також розсіл з макароном,
любиться компліменти і небесний колір,
любиться старий шалик,
любиться стояти на своєму,
любиться гладити собаку.

Поезію --
тільки що це таке поезія.
Вже не одну непевну відповідь
хапало це запитання.
А я все не знаю і не знаю, і тримаюся незнання
як спасенного поруччя.

Прощання з краєвидом

Не шкодую, що знову
прийшла весна.
Не оскаржую її за те,
що рік у рік
виконує свої обов’язки.

Розумію, що мій смуток
не стримає буяння зелені.
Стебло може захитатися
лише від вітру.

Розлогим шумом свого віття
не завдають мені болю
гори вільх понад водою.

Розумію, що берег
нашого озера
залишився таким же приступним,
яким був до твоєї смерті.

Не маю жалю
до цього закутка природи з горизонтом
сонячної затоки.

Навіть уявляю собі,
що зовсім не ми
сидимо в цей час
на пні викорчуваної берези.

Шаную їх право
на шепіт, і сміх,
і щасливе мовчання.

Навіть припускаю,
що живе почуття їх єднає,
і що він тримає її
в палких обіймах.

Щось тепле, пташине,
шелестить в очеретах,
бажаю їм щиро,
аби почули.

Не сподіваюся змін
від не мені підвладних
то прудких, то лінивих
при березі хвиль.

Нічого не вимагаю
від подекуди смарагдової,
подекуди шафірової
чи чорної
безодні під лісом.

Лише з одним не змирюся:
з моїм поверненням туди.
Нехтую
перевагою присутності.

Пережила тебе
рівно настільки,
щоб згадувати здалеку.

Велике то щастя

Велике то щастя
не бачити в усіх подробицях,
на якому світі живеться.

Треба було б
існувати надто довго,
набагато довше,
ніж існує він.

Хоча б для порівняння
пізнати інші світи.

Знестися понад тілом,
яке нічого так добре не вміє,
як обмежувати
і створювати труднощі.

В інтересах досліджень,
виразності образу
і кінцевих висновків
злетіти понад часом,
в якому все шаленіє і вирує.

З тієї перспективи
прощавайте назавжди
подробиці та епізоди.

Рахунок днів тижня
мусив би видатися
безглуздою справою,

лист у скриньку
вибриком дурної молодості,

напис “Не толочити трави”
написом для шаленців.

Переклад з польської -- Олександр Гордон.

Hosted by uCoz