Олександр ГОРДОН
Листи у Лету

Канали мужності у небесах століть
Прокопані безсмертними думками –
Давно засипані. В устах тисячоліть
Дрімає ніжність, затаврована віками.

Розкопки снів лежать, як ніч, в долинах мрій…
Не зрада, не кохання і не вічність –
Панують Сфінкси Слів на стомленій землі
І днів нерозкодована трагічність!…

Місяць виросте понад сонцем…
А весняна царівна-ніч,
Небом зоряним приголомшена
Проросте у безсоння віч.

І розвіяна міфом юності
По вітрах золотого степу
Проросте десь поблизу Умані
Радість казки у сон вертепу…

Ця ніжність ночі шепотить про сон
Для втомленого любощами тіла.
Уста до уст невтомно прикипіли
Й вільготність лона перйшла до скронь.

О, люба, знадність твоїх чар – незгасна.
Весна ще більше розігріє нас.
Але навіщо нам Ельзас,
Коли і в Лотарінґії прекрасно?..

Кипить в руці гаряча чашка кави,
На дно ховається здоровий глузд,
Уста спивають насолоду уст,
П’яніє серце, сповнене нектару…

Яку іще придумаєш покару?
Яких жбурнеш в лице спокус,
Щоб погляд в погляд – спрагло шусть:
Задовольняв фантазії та чари?

Здіймають перса соковиту плоть,
Весна цвіте в сумній кав’ярні,
І чари посмішок нектарні,

І долі, стомлені й примарні,
У небесах сплітають згубну млость
Із поглядом сполоханої сарни…

Вишневий аромат лікеру.
Вишнева насолода уст.
І на столі стоять гербери…
І місяць, сповнений спокус,

Пливе у зоряному небі
В човні надламаної ночі,
І я вростаю в твої очі,
Наче у вранішню молебень…

Літо пливе у Лету. Чую як галасує осінь. Ніжно вдихаю небо. Пітьма ночі – неначе озеро кохання. Уста Місяця виціловують перса гір. Оголені зорі вихваляються своєю красою і збуджують мої фантазії… Напевне вони також постійно думають про нас, так само, як і ми про них.

2.

Чи відкриєш діру ночі у пітьми самотності? Коханці відкривають зорі. Поети – небо. А я просто йду в самотність. Там і неба не треба. Без неба над головою якось більше розумієш грішну землю.

3.

Поети – найвидатніші поліки людства. Вони давно зрозуміли, що лише смерть робить їх вчення безсмертним.

4.

Твій погляд спіткнувся об моє кохання. Тепер і ти – божевільна. Ну як, легко бути вільною від Бога?..

5.

Іти в напрямку до неба можуть лише зоряні хлопчики. Літо завжди кладе їм на голову вінок щастя. Зима завжди замітає снігами їхні погляди. Весна розтопить горизонт неба. Хто встигне впіймати його власними думками – перепливе у наступне тисячоліття.