Етиль ПРОСТОВ
Cosa nostra
(Історична повість у 4-х частинах для дітей від 3 до 5 років, які вміють читати)

...У степи! В українські широкі,
там ростуть модні кульбаби,
там пасуться слони одинокі,
і стоять кам’яні баби.

Там у хмарах літають зграями
сині і жовті верблюди,
там курять Parliament під пальмами
козаки, що прийшли з нікуди...

Коли я з тобою, кохана,
мені завжди так гарно і любо,
я хочу стрибнути з дивану
і летіти -- туди, де верблюди!

...Старий козак у полі пас верблюдів,
і джура чистив кулемет в кущах,
промчав у лімузині пан отаман,
татарський в хмарах прогудів літак.

І раптом з каучукового лану
гайнув у наступ ляський мотополк,
з коня у Дніпр пірнув султан від страху,
утік в Канаду жити вовк Сірко.

В той час отаману дзвонили на мобілку,
не хоч би хто, а сам Хусейн Саддам...
Ну всьо, кохана, я не можу більше.
Піду собі полежу на диван.

Заки полки дебелих козаків
заснували останню колонію,
у степах все так само паслися
табуни верблюдів і коней.

У Виговського на віллі в Маямі
народилась прекрасна Дженіс,
а в Пекіні наводив порядок
марнотратний тиран Кривоніс.

Так здійснилися мрії Маркса,
чортомлицького першого писаря,
та в Тібеті шльондри татарські
наплодили нащадків до біса.

І вродився всім дупам на горе
визволитель народів Саддам,
але то вже інша історія,
то ж, кохана, іди на диван.

Похилилися верби спраглі до сонця
над ртутними течіями Дунаю,
між руїн, кісток і між стронцієм
сивий козак-гуманоїд блукає.

Час від часу він сідає на камені,
скурює знайдений бичок іржавіючий,
розповідає трагедію пламенну
електробандура, в руках його виючи.

Колись тут були степи і міста,
верблюди літали, співали сонети,
єдиний народ козаків і дівчат
колись населяв зелену планету.

Розводили страусів, їли біфштекси,
зводили храми й атомні станції,
допоки онук єретика Енштейна
не вигадав новий вид рекреації.

Тоді і почався кінець екзистенції,
жидомасони втекли на Венеру,
лишились лише негри й бандерівці
гнити і гинути за вільну Нігерію.

Взірвалося все і втонуло в урані.
Вижили одні козаки і жирафи,
і ще один крокодил поранений
дихав ледь-ледь під столицею ляхів.

І ти, кохана, пішла до неба,
випали зуби, лилась рікою кров,
але я і мертву таку люблю тебе,
тому що не вмирає тільки любов.