Ігор БОНДАР-ТЕРЕЩЕНКО
Бубонці на капелюсі

...Свого часу один глузливий фельєтоніст з "Літератури Плюс" зазначив, що молодий київський поет Анатолій Дністровий віднедавна почав "нарощувати м’язи", читаючи все "розумне", що під руку потрапить, і знайомлячи по тому зі змістом сих книжок усіх читачів своїх поезій і не лише. Мовляв, зі спеціяльно заведеного грубезного записника він до кожної публікації витягує цілі обойми щоразу нових імен, термінів і назв. Наприклад, "істинність істини", "людиновимірність, або "майкрософт", себто Вордсворд... Подумалось при тому: ну то й що? Допіру ми широко розводилися про залітературеність поезії, а нині, даруйте, йдеться хіба що про якесь інше западло.

Хоч при ближчім розгляненні виявилося, що ходить всього лише про цілком доречний перехід поета-традиційника до нетрадиційного жанру. Ростемо ж ми, гей чи не гей? Отож мається на увазі звертання до такого різновиду словесного петтінґу, як непряме -- на відміну від прямолінійного поетичного дискурсу з його брутальним промовлянням віршів ротом -- говоріння. Себто про есеїстику. Себто про відпружене тупцяння довкола напруженого первня будь-якої, не лише літературоцентристської проблєми.

Утім, якщо подібними речами нині займаються такі актуальні автори, як, скажімо, молоді поети С. Галицький чи Т. Гаврилів, то наразі, здається, все можна зрозуміти -- у поточнім вдаванні до есеїстики у них, так би мовити, "кров говорить". Цісарсько-королівські девіяції з суто галицького поля письменств. "Це є штука, я не пхаю тут..." Одне слово, нічого не запхав туди свого часу П. Карманський і, як стало бачити, добре зробив. А тут? Не заримуємо ж направду "кров-любов" у випадку з А. Астаф’євим-Дністровим? Маємо випадок більш глибинної, мовити б, клінічної передумови на з’яву жанру, яскраво насвітленої в автентичному есеї А. Дністрового "Що таке поезія?", міщеному у новій збірці поета назвою "Спостереження". Адже, дійсно, "пощо поет?" за гайдеґґерівським, великим розрахунком? Скорше за все, ходить про типову зміну парадиґми.

Допіру вважалося, що плодовитість і працелюбство А. Дністрового межує з цілком зрозумілою у молодечому віці графоманією, а свій чудовий імідж з капелюхом він і зовсім перейняв від В. Герасим’юка. Ось такі ходили чутки, товариші. Відтак всі три складові цього міту -- графоман-капелюх-космацький узвар -- видаються цікавими, а головне рятівними у справі моделювання поетом наступного етапу свого "житія у мистецтві".

Так уже склалося, що від недавнього часу А. Дністровий називає себе і пишеться офіційно -- філософом. А це вже, зважте, серйозно. Знавши, що допіру подібне вважалося звичайним університетським титулом, якось направду вагаєшся: чи треба сприймати це наймення ще й у загальноприйнятому, дисциплінарному значенні того слова?.. Через що вони, бачте, й рятівні, оті повищезгадані складові подібного міту, оскільки дозволяють повнотою осягнути явище Зміни чи пак Переходу мистця в іншу ціннісну якість.

При тому найцікавішою, ясна річ, аналоґією залишається саме ота, з капелюхом, більш подібним, до речі, на Ґорьківський фетиш, аніж на автентичну карпатську оздобу, а також співзвучнішим обраній темі, оскільки римується з Попелюхом. Бо, дійсно-таки, був-ходив собі -- тінейджером, аж раптом -- Анатолій ще й Дністровий і до того ж Філософ! (Ну, нехай вже так: з маленької буквиці "філософ", натомість Дністровий, прошу ласки, з ведикої. Не Астаф’єв же, їйбо!). Хоч імена, як справедливо вважає М.Павич, це лише бубонці на капелюсі.

У розглядуваного тут поета подібних ознак, фіґурально беручи, нібито немає. Добре це чи погано – вирішувати, зрештою, не йому, а нам -- як споживачам поетових "філософських" продуктів. Тому що коні у даному випадку не винні. Винна традиція, за якою лише у ХIX столітті поет міг дозволити собі бути чимось насправді більшим, ніж звичайний віршетворець. Державним мужем, до прикладу, як Грибоєдов або Тютчев, чи ще яким сановником від Поезії доби "золотого віку". Натомість XX-е століття з його "срібним віком" і "перчатками с левой руки" виплекало тип поета-дервіша і поета-блазня, який на очах захопленої публіки пророкує в капелюсі на Капрі і водночас біснується "на дні".

А. Дністровий, як стає бачити з нової поетичної збірки цього автора "Спостереження", свій "інтеліґентський" період біснування з його обов’язковою демократією "смолоскипівського" духу вже перейшов, впритул наблизившись до уповні аристократичного "споглядання" повищезгаданої традиції. Хоч і залучивши для того "відверту теолоґію" у передмові до збірки, пресвитеріянську громаду при її друці, а також сумлінного рецензента книжки з чудово-підозрілим найменням Микола Кузанський.