Ноктюрн
Трішки музики, трішки вечора, трішки кави.
-- Клаць-клаць -- вмикаю і вимикаю світло,
і всі проблеми побуту і буття
від лагідного дотику олівця тануть.
-- Клаць... Клаць -- вмикаю і вимикаю світло.
Ніч коливається як струна,
зітхає від електричних спалахів.
-- Клаць! Клаць. -- Сам один лишаюся серед вас,
неначе ще один такий як ви.
Коли немає телефону і поштових марок.
Залишається завжди електрична лампа.
Або ж ліхтарик --
Клаць... Клаць... -- перетасовуючи пітьму,
диспутую зі всесвітом.
Ars poetica
Пейзаж -- брук, тютюновий дим,
мікроклімат вологих стін,
теплий хліб, запах вина,
квітень, він і вона.
Сюжет -- погляд, подих, звук,
кохання як електричний струм,
гра слів, недомовки і жести,
секс, розпач, вересень.
Фабула -- ніч, вітер за склом,
він довго бачив її у вікні.
Жовтень.
Висновок -- брук, тютюновий дим,
черствий хліб, чистий спирт...
Листопад.
Morte
Відходять у брук воскові солдати,
Сонячним світлом на шмаття розтяті,
Голос трави розтинає асфальти
Зсивілі коти заломлюють лапи
В надгробному плачі.
Львівські троянди
Гіркими сльозами плачуть на пляцки --
Відходить до кращих світів розбишака,
Що пестив їх перса, відрубував пальці,
Що був їм за мужа, за брата, за ката...
...Вмирає останній у Львові Немирич*,
Син Леха Валенси і Френка Сінатри.
* * *
Я лишився без віршів.
Всі найкращі здобутки
світової літератури
я відніс до бібліотеки.
Я збирався поринуть у літо --
Хтось співав -- “Summer is coming”...
Але впав вечір
і кволий дощ у вікно постукав
і я подумав
Я лишився без віршів
Як було б добре
знати вірші напам’ять.
* * *
Гіркий тютюновий дим приємно лоскоче ніс
І непевно малює в повітрі твій силует
Стиха співає ніж, розтинаючи мене навпіл,
Стиха співають кларнет і Париж
Терпкий аромат коньяку сповзає з вологих стін
І кволим дотиком пальців вбиває мене,
І найстрашніший мій сон збиває мене з ніг,
І я вже напевне не сплю і я вже напевне вмер...
І сниться мені Париж, що стиха співає блюз,
Шекспір, Ренуар, Шопен і Сальвадор Далі,
Циклоп із тонкого скла спрокволим рухом руки
Перевертає міста і виймає кістки з землі,
І зупиняється час, розтікається ртуттю світ,
Сонце забуло про нас, сонце холодне мов лід,
І карнавал дерев у масках свиней і биків
Огортає мене, а я засинаю в дим
і сниться мені Париж................
* * *
Моя любов пішла за димом
І розчинилась в небі синім.
В душі лишивши слід від ікол,
Моя любов за рогом зникла.
Моїх поезій кращі рими
Забрав шинкар за мій martini,
Мені ж лишилась собача втіха
В вікно на місяць вити стиха.
Єдиний вихід -- очевидний:
Втопити лихо пивом пінним,
Переосмислити все старанно
І... вигадать інше собі кохання.
Любов -- це коли не можеш зупинитися...
Квітень
пагіння прохромлює шкіру землі
випинає назовні пальці прозорі
вирина й потопа у квітневім теплі
і сміється зелено на світ ілюзорний
заспівай нам пісень в ритм трамвайних кантат
заспівай нам пісень горобиний оркестре
заспівай нам пісень чарко синього скла
заспівай нам пісень порятуй від перверсій
хай закрутиться місто в англійському вальсі
повернімося разом у рідне бароко
до венеції там де відбилися пальці
на зелених віконницях там де стерто на порох
хтось з поміж нас зумів таки випасти
із законів і правил генетик і фізик
а ми залишились в нервовому присмерку...
на асфальті, що заскоруз над ріками
* * *
ручаями стікає вітер у вікно
проміж вазонів і липких відбитків
прозоро малює вином кіно
на зелених стелях і стінах
на шкірі пальців і шкірі стегон
ти не злякайся що пахнеш зелено
просто буяє сюрреалістична
антагонічна паршива весна
це наче кохання за фрейдом і юнгом
це подих прощання між ним і Брутом
це театр тіней і привидів
це наче знову вона молода
............................
скажи що ти не боїшся хрущів
забудь про почуття вини
і не пий більше вина
пахни зелено і н-е-п-и-т-а-й...
*Самійло Немирич -- відомий львівський kasanova XVII ст.
Василь КОЖЕЛЯНКО
Ноктюрн