Це, мабуть, єдиний у нас художник, що його можна назвати новелістом. Це вибагливий, вишуканий
мініатюрист, що, очевидно, буде продовжувати Коцюбинського в його європейських імпресіоністичних новелах.
М.Хвильовий, 1927.
Впродовж останнього десятиліття поступово зникають білі плями в історії української літератури
ХХ століття. Але ще й досі є постаті, які чомусь майже невідомі українському читачеві. До них можна
віднести М.Йогансена, І.Дніпровського, А.Любченка, багатьох інших. Наразі -- кілька слів про
надзвичайно колоритну особистість з 20-х років, талановитого новеліста, близького приятеля
М.Хвильового, активного учасника літпроцесу 20-х, секретаря ВАПЛІТЕ -- Аркадія Любченка.
Народився Аркадій Любченко 7 березня 1899 року в селі Старо-Животові Уманського повіту. У
1912-18 роках навчався у Сквирській гімназії. Приблизно з 1923 року -- він у Харкові, стає активним
учасником літературного життя. Вступає до літературної організації "Гарт". Пізніше буде одним з
фундаторів і секретарем ВАПЛІТЕ (1925-28), членом літорганізації Пролітфронт (1930-31). Увесь цей
час був одним з найближчих друзів М.Хвильового, палким прихильником "романтики вітаїзму".
Активно друкуватися починає приблизно з 1924 року, коли журнал "Червоний шлях" подає кілька його
новел, зокрема "Хінську новелу", "Кров", інші твори. 1926 року виходить книжка прози "Буремна
путь", що складалася з восьми оповідань. У київському журналі "Життя й революція" з’являється одна
з найвідоміших новел письменника "Via Dolorosa". Журнал "Вапліте" друкує його повість "Образа"
(1927), де автор подає сатиричні картини із життя радянської партійної та державної бюрократії.
Лірична повість у новелах -- "Вертеп" (1929) є спробою синтезу світогляду та філософії українського
відродження 20-х років. Ще в 20-х роках О.Білецький відзначав, що творчість А.Любченка "займає
особливе місце в літературі наших днів".
Так сталося, що А.Любченко уникнув арешту в 30-ті. Але, як митець, він також тоді був знищений
остаточно. Усе найкраще з написаного цим письменником, належить 20-м рокам. У тридцяті майже не
друкувався, час від часу мусив виступати з "самокритикою", визнаючи націоналізм ВАПЛІТЕ і свій
власний. Перед війною мешкав у Києві. Евакуюватися , мабуть, не захотів. Під час німецької окупації
знову повернувся до Харкова, працював у газеті "Нова Україна", аж поки не зрозумів, що газета ця не
стільки українська, скільки німецька, а нових господарів цікавить більше новий порядок, у якому
фактично не було місця для українців. Цей період життя письменника відбито у "Щоденнику", що саме
зараз друкується у кількох числах харківського журналу "Березіль". Рятуючись від гестапівського
терору, А.Любченко 1943 року утік до Львова, де був заарештований. Звільнений 1944-го, виїхав до
Німеччини, будучи вже смертельно хворим. Помер у Німеччині, в містечку Бад-Кіссінґені 25 лютого
1945 року.
Вже після перших друкованих творів А.Любченко здобуває певне визнання, як у читача, так і у
критики. Сучасний дослідник літератури В.Агеєва називає його настроєву імпресіоністичну новелу "Via
Dolorosa" "однією з кращих у всій українській новелістиці 20-х років. Цією акварельною річчю
Аркадій Любченко заявив про себе як про талановитого продовжувача блискучої модерної традиції
Михайла Коцюбинського". Але, починаючи з 30-х років, ім’я письменника та його твори були ретельно
викреслені з історії української літератури. На жаль, і сьогодні мало хто з читачів обізнаний з
його творчістю. Немає сучасних видань його творів та належного літературознавчого осмислення
творчого доробку письменника, без якого важко скласти цілісне уявлення про українське відродження
20-х років.
Сергій ЖАДАН
