Федеріко Ґарсіа ЛОРКА
(1898-1936)
Із книги "Поема про Канте Хондо"
Поема Солеа

Суха земля

Земля суха,
земля спокійна
ночей тих
незмірених.

Вітер в оливнику,
вітер у горах.

Земля стара
стара
свічок та мук
та муки.
Земля
озер підземних.
Земля
смерті безокої
та стріл

Вітер на дорогах.
Бриз у тополях.

 

Село

Над горою лисою
розп’яття.
Вода чиста
та оливи столітні.
По завулках
чоловіки загорнуті
Та на баштах
флюгери крутяться.
Вони одвічно
крутяться.
Ой, село загублене
в Андалусії плачу!

 

Кинджал

Кинджал
увіходить до серця
ніби плуга лемех
до пустелі.

Ні.
Не мені цвяхи.
Ні.

Кинджал,
як промінь сонця,
підпалює жахи
понижень.

Ні.
Не мені цвяхи.
Ні.

 

Перехрестя

Вітер зі сходу;
лихтар
та кинджал
просто в серце.
Вулиця
творить тремтіння
струни
в натяжінні
тремтіння
неймовірного гедзя.
Із усіх сторін
я
бачу кинджал
просто в серці.

 

Ой!

Крик полишає на вітрі
тінь кипарису.

Полиш на цьому полі
плакучому.

Все крутиться в цьому світі.
Та тільки от не мовчання.

(Полиш на цьому полі
плакучому).

Обрій позбавлений світла
вогнища геть обгризають.

(Я кажу Вам, полиште мене
на цьому полі
плакучому).

 

Нечекане

Мертвим упав на вулиці
із кинджалом у грудях.
Ніхто його не впізнає.
Як же тремтить лихтар!
Матір.
Як же тремтить лихтарик
на вулиці!
Зоря настає. Ніхто
очей йому не закриє
відкритих жорстокому вітру.
Коли мертвим упав на вулиці,
коли з кинджалом у грудях
і коли не впізнає ніхто.

 

Солеа

Під накидкою чорною
думає, світ є малий
та серце є незмірне.

Під накидкою чорною.

Думає, легкі зітхання
та крики, рівно зникають
у потоках вітру.

Під накидкою чорною.

Полишає балкон відкритим
і на балкон із зорею
все небо падає разом.

Ой йойойойой
як під накидкою чорною!

 

Печера

Із печерної зали
довгі риданя.

(Бузкове
над червоним).

Циганка кличе
країни далекі.

(Башти високі
та люди таємничі).

В голосі обірваному
полишаються очі.

(Чорне
над червоним).

І печера побілена
тремтить у золоті.

Біле
над червоним.

 

Зустріч

Ні ти, ні я, обидва ми
не схильні
зустрічатись.
Ти... розумієш, чому.
Як я тоді любив тебе!
Слідуй цією стежкою.
На руках моїх
маю скрізь дірки
від цвяхів.
Не бачиш, хіба, як
я зтікаю кров’ю?
Не озирайся та
молись, як я,
святому Каетану,
що ні ти, ні я, обидва ми
не схильні
зустрічатись.

 

Зоря

Дзвони Кордоби
на зорі ранковій.
Дзвони ранкові у Ґранаді
у Ґранаді.
Поспішають усі дівчата,
що так плачуть ніжно
піснями розсвітленими.
Дівчата
Андалусії верхньої
та нижньої.
Дівчата Еспанії,
з малими ніжками
у сукнях тріпотячих,
що світло несуть
перехрестям.
Ой, дзвони Кордоби,
на світанку,
та ой, дзвони ранкові
Ґранади!

Переклад з еспанської --
Олександр БОРГАРДТ