...і доторки Твоїх долонь
наче стигми на грудях
такі ж обережні...
Серпень,1997.
1
небо
пробите глицею
як маленьке
постелиш -- лягає
посолиш -- згорнеться
повіриш -- старіє
мете знадвору
білою тирсою
тини підпирає
а тінь моя
чомусь і досі
зо мною
лиш в дірку
промінь викапує
звідки він?
чий він?
я й так
змирився
2
за оком твоїм
не скучив
за одним
за другим
за вухом
за носом
за переніссям
хрестики на воді
колами розповзаються
мурахи
попід нігтями бігають
довгі й тонкі
як з-над світу
а ти не віриш
лице твоє
розмалюю по буквах
розкладу по цілунку
а воно
все одно
хвилює
3
проситися на ніч
до вироку
лежати при свічці
всю ніч
і навіть вода не капає
руку мовиш -- пітьма
слово простягнеш –
і луна замовкне
лиш промінь дрижить
ніби дихає хтось
на нього
4
чекати --
місити повітря
по кімнаті розкатане
а потім
здирати з долонь
час
що налип
божество
з гілкою бузини
вовчі ягоди вітру
мохом подзьобані
лавровим крилом
горіховим скоботом
ні всидіти
ні стояти не вірю
а йти --
трава роздерта
кому
калачиків напечу
з лопуха?
5
осінь надовго
і глина
гирлом пробита
чекай не чекай --
все одно вроджуся
на посміховисько
комарі з оливи
дощі з комина
гриби гіпсові
а рука
торкнулась руки
і заспокоїлась
бо кістки
6
чого мені
жити тебе
хочеться
а як жити
не знаю
ходив би по лісу
і стежки рахував
оця тобі
а ця інею
оця тобі
а ця лишиться
а мені що?
7
розлюблю тебе
коли їх
розлюблю
місяць повільно
о край неба врізався
і долоню
бинтує хмарами
і навіть трава
із землі росте
дивно
8
візьму тебе
в долоню
як пташеня
звий собі
у грудях моїх
кубельце
грітиму
і серце моє
не зупиниться
5 листопада 1997, Вербовець
Сергій ЖАДАН
