Анна БІЛА
Сакральний час
розчахнутих зіниць

І ніч -- як день
Гортаєш подумки
слова, куплети, рондо і сонети
Шекспір блукає мозком
То Далі
зіпнеться на котурни
і душить сном Антонія святого
І навіть гнів Шевченків,
наче гній...
-- стоїш собі
пуста і гола
у золотім плащі з їх слів,
спокус, їх збочень,
жадань, хотінь, нудоти сміху...
Розтріскується думка в червоточині.
Розлазяться на шмаття ночі.
Вмирай в проказі, розтлумачуй книгу.

Приволікся пізно
курив
гетманську пив
Словом, гвалтував ніч.
А на ранок всі години в одну стулив,
пішов у сніг, пріч.
На столі липкий протяг -- чай;
подертий Шерех, Шевчук;
мапи креслені.
Я, допіру, тебе не знаю:
Бог чи друг?

Тільки:
думкою ніч не покинути
міцно триває
запах сечі, диму, книг
Ти хотів і мене втримати
від слідів у сніг?

На кухні
батьки
чекають пояснень

У трубці
твій голос
хворий на сум

А моєму тілу
сниться дитина.

Їм важко у золоті,
В параді візантійськім
Їм холодно вночі поблиз вікна
Їх рама душить і печаль стара.

Почнеться ніч -- сідають біля столу
і Мати Божа, і Дитя
По коридору човгає Микола
і вервицями стукає свята.

(Балакають про давнє, про бувале
Паски, свічки, недогарки, кутя...)
П'є молочко розумнеє Дитя,
стирчить Миколи ніс, вуглю кавалок.

Накриймось ковдрою і нумо ждать,
як прийде час -- і отворяться рами
Вони підуть до кухні чаювать,
а пустота залишиться із нами.

Посаджено квітки.
Народжено дитину.
Написано один пристойний вірш.
Пора, душе, піти у самотину
Не буде гірш.

Всього було потроху.
Слів -- найбільше,
Та кожен раз бракує знань простих:
Як це життя здолать і смертю вирішить
Себе самих.

А що чуття,
Що оптимізм конвульсій,
Сплеск насолод -- облиш.
Збирайсь, душе,
бо жовтень пхає в спину
Свій журавлиний ніж.

Сакральний час розчахнутих зіниць
і рук і тіней
тче павук пругастий і солодкий пруг
із замкнених ввігнутих ліній
пряде полотна
саван чи сувій
артерій м'язів голосу -- і болем
на тілі пишуть янголи письмо
(три янголи в рожевих масках)
їх мудрістю земною повна вщерть
вони щораз сторукі та стокрилі:
постань сувоєм болю, жінко, дщерь,
земна рілля.
Без слова і без цілі.