Збірка, яку читач має щастя тримати в руках, не піддається аналізу, розгляду і розтину. Це
поезія тривання і відчуття, трагічно-питальна і без домішку скепсису. Вірші відчаю, терпіння і
різкого самовідкриття. Твори Лідії Мельник не залишають присмаку ні "легкості існування", ні
невиносимої його ваги. Вони передають читачеві відчуття постійної нервової напруги, своєрідної
поетичної аритмії з рідкісною релаксацією і заспокоєнням, рівно як і психічними зривами. Автор
передмови до збірки Григорій Штонь правий, називаючи твори Лідії Мельник поезією високої духовної
культури. Цілком очевидно, що така поезія є реакцією на світ надзвичайно вразливої натури,
особистості, здатної глибоко переживати свою вкинутість-в-просвіт-існування (М. Гайдеґґер),
переживати страждання.
Лідія Мельник, майбутній музикознавець за фахом, у свої двадцять два роки (!) є авторкою
багатьох публікацій, наукових розвідок, лауреатом численних поетичних конкурсів, а також членом
Спілки Письменників України.
Збірка "Еґо і центр" є ориґінальною передусім з погляду тематики і композиції. Сама авторка
виділяє в ній чотири цикли, об'єднані настроєм і провідним нахилом думки: пошук межі прагнень "еґо"
і світу, світу і сприйняття, відкривання "центру" -- і одночасне відштовхування. Словом, біг; так,
БІГ -- найкраще слово для передачі домінантного стану героїні Лідії Мельник у збірці.
Цикл "Рецидиви асоціацій" досить вдало передає сумніви творця: авторка не належить до поетів, що
втішаються словом, смакують слова тощо, -- вона ХВОРІЄ словом, болісно відкриває через нього світ.
Але культурний простір наскрізь сплетений з тисяч дискурсів, як вважає Жак Дерріда, і поетичні
асоціації стають і повторною хворобою, і новонаверненням; і болем, і культом. Епіграфи з творів
сучасних поетів навіюють авторці настроєвість (можливо, процес творення інший -- настроєвість
підказує різний тип тексту?.. Це проблема індивідуального стилю: вербальна чи музична домінанта
художнього сприйняття авторки?..). Але навіть в асоціаціях і "перехресних стежках" емоційно-вольова
відповідь героїні її творів неповторна. Так, для неї характерне особливе зм'якшення різкого,
контрастного і дисонансного, -- це простежуємо як у переосмисленні чужих текстів ("Огортаєш мене
даламаном дощів..."), так і в розробці самостійних тем ("Жовтий пейзаж з голубами. Чорнобилю --
800"). У циклі "Еґо і центр" ліричне "я" мучиться між прагненням втілити казку кохання в життя і
неможливістю вжитися, такби мовити, в її сюжет. Героїня поезій маленька і сильна, чутлива і різка з
собою -- вона страждає, шукаючи, і мучиться, знаходячи. Зрештою, судячи з поетичних сюжетів, Лідію
Мельник і вабить подібний тип жінки, парадоксальної і нерозв'язаної, як шарада, навіть для себе;
такої, як Жорж Санд або Сольвейґ. Її поезії можуть набувати епічності і драматизму ("Вистава з
одним актором"), проте найкращі, на мій погляд, вірші поетеси власне ліричні, лірико-музичні й
присвячуються віршам ("Coda", "Дебют"). Ліричному "я" відкривається трагічна істина: митець
байдужий до написаного вчора, але створений текст не байдужий до митця, мститься йому не лише
рецидивами -- він несе розклад і смерть справжній, бо ще не створеній поезії.
Для "Вистави з одним антрактом", як для будь-якого ймовірного дійства, характерна більша
емоційна напруга ліричного "я" (точніше двох "я", оскільки цикл побудовано на перехресті монологів
двох ліричних персонажів). "Виставу" можна назвати найбільш цілісною композиційною єдністю в межах
усієї збірки. "Бути", рівно як "не бути" спричиняє біль, але, "бути з тобою" як і "бути без тебе",
нагороджує довічною мукою героїв драми. Не простежуючи давні і нові асоціації, наскрізні образи у
"Виставі" зауважимо на її композиційних особливостях. Ліричне "я" шукає порозуміння з собою і з
об'єктом кохання, а тому приймає як необхідність "розчленування" свідомості на іпостасі --
"ти"/"я". Така опозиція у віршах Лідії Мельник не завжди витримана. Її персо нажі то живуть,
тліючи, то помирають (і на сцені балаганчику також), але, остаточно, сходять зі сцени в Нікуди. Ці
персонажі -- витяги з різних епох і часів, проте всіх об'єднує спільна доля: нездійсненність
кохання і невчасна вкинутість-в-просвіт-існування.
Читач, безумовно, отримає особливу насолоду від спілкування з поезією Лідії Мельник, насолоду
пошуку і розв'язання найскладнішого завдання -- пізнання себе у цьому неоптимістичному світі.
Можливо, після прочитання поезій талановитої авторки читачеві, як і мені, пригадаються рядки з
"Рубаяту" О. Хаяма:
"Душею, що перенесла страждання, набута воля.
Хай крапля захована в скринці --
стає вона перлом із болю..."
(переклад мій з рос.:
"Душой, перенесшей страданье, свобода обретена.
Пусть капля томится в темнице --
становится перлом она..."
В укр. варіанті не знайшла).