Анна БІЛА

Збірка, яку читач має щастя тримати в руках, не піддається аналізу, розгляду і розтину. Це поезія тривання і відчуття, трагічно-питальна і без домішку скепсису. Вірші відчаю, терпіння і різкого самовідкриття. Твори Лідії Мельник не залишають присмаку ні "легкості існування", ні невиносимої його ваги. Вони передають читачеві відчуття постійної нервової напруги, своєрідної поетичної аритмії з рідкісною релаксацією і заспокоєнням, рівно як і психічними зривами. Автор передмови до збірки Григорій Штонь правий, називаючи твори Лідії Мельник поезією високої духовної культури. Цілком очевидно, що така поезія є реакцією на світ надзвичайно вразливої натури, особистості, здатної глибоко переживати свою вкинутість-в-просвіт-існування (М. Гайдеґґер), переживати страждання.

Лідія Мельник, майбутній музикознавець за фахом, у свої двадцять два роки (!) є авторкою багатьох публікацій, наукових розвідок, лауреатом численних поетичних конкурсів, а також членом Спілки Письменників України.

Збірка "Еґо і центр" є ориґінальною передусім з погляду тематики і композиції. Сама авторка виділяє в ній чотири цикли, об'єднані настроєм і провідним нахилом думки: пошук межі прагнень "еґо" і світу, світу і сприйняття, відкривання "центру" -- і одночасне відштовхування. Словом, біг; так, БІГ -- найкраще слово для передачі домінантного стану героїні Лідії Мельник у збірці.

Цикл "Рецидиви асоціацій" досить вдало передає сумніви творця: авторка не належить до поетів, що втішаються словом, смакують слова тощо, -- вона ХВОРІЄ словом, болісно відкриває через нього світ. Але культурний простір наскрізь сплетений з тисяч дискурсів, як вважає Жак Дерріда, і поетичні асоціації стають і повторною хворобою, і новонаверненням; і болем, і культом. Епіграфи з творів сучасних поетів навіюють авторці настроєвість (можливо, процес творення інший -- настроєвість підказує різний тип тексту?.. Це проблема індивідуального стилю: вербальна чи музична домінанта художнього сприйняття авторки?..). Але навіть в асоціаціях і "перехресних стежках" емоційно-вольова відповідь героїні її творів неповторна. Так, для неї характерне особливе зм'якшення різкого, контрастного і дисонансного, -- це простежуємо як у переосмисленні чужих текстів ("Огортаєш мене даламаном дощів..."), так і в розробці самостійних тем ("Жовтий пейзаж з голубами. Чорнобилю -- 800"). У циклі "Еґо і центр" ліричне "я" мучиться між прагненням втілити казку кохання в життя і неможливістю вжитися, такби мовити, в її сюжет. Героїня поезій маленька і сильна, чутлива і різка з собою -- вона страждає, шукаючи, і мучиться, знаходячи. Зрештою, судячи з поетичних сюжетів, Лідію Мельник і вабить подібний тип жінки, парадоксальної і нерозв'язаної, як шарада, навіть для себе; такої, як Жорж Санд або Сольвейґ. Її поезії можуть набувати епічності і драматизму ("Вистава з одним актором"), проте найкращі, на мій погляд, вірші поетеси власне ліричні, лірико-музичні й присвячуються віршам ("Coda", "Дебют"). Ліричному "я" відкривається трагічна істина: митець байдужий до написаного вчора, але створений текст не байдужий до митця, мститься йому не лише рецидивами -- він несе розклад і смерть справжній, бо ще не створеній поезії.

Для "Вистави з одним антрактом", як для будь-якого ймовірного дійства, характерна більша емоційна напруга ліричного "я" (точніше двох "я", оскільки цикл побудовано на перехресті монологів двох ліричних персонажів). "Виставу" можна назвати найбільш цілісною композиційною єдністю в межах усієї збірки. "Бути", рівно як "не бути" спричиняє біль, але, "бути з тобою" як і "бути без тебе", нагороджує довічною мукою героїв драми. Не простежуючи давні і нові асоціації, наскрізні образи у "Виставі" зауважимо на її композиційних особливостях. Ліричне "я" шукає порозуміння з собою і з об'єктом кохання, а тому приймає як необхідність "розчленування" свідомості на іпостасі -- "ти"/"я". Така опозиція у віршах Лідії Мельник не завжди витримана. Її персо нажі то живуть, тліючи, то помирають (і на сцені балаганчику також), але, остаточно, сходять зі сцени в Нікуди. Ці персонажі -- витяги з різних епох і часів, проте всіх об'єднує спільна доля: нездійсненність кохання і невчасна вкинутість-в-просвіт-існування.

Читач, безумовно, отримає особливу насолоду від спілкування з поезією Лідії Мельник, насолоду пошуку і розв'язання найскладнішого завдання -- пізнання себе у цьому неоптимістичному світі. Можливо, після прочитання поезій талановитої авторки читачеві, як і мені, пригадаються рядки з "Рубаяту" О. Хаяма:

(переклад мій з рос.:

В укр. варіанті не знайшла).