јнна Ѕ≤Ћј
¬≥д ломки до ломкиЕ
(л≥рика —ерг≥¤ ∆адана)

—.∆адана можна не вагаючись назвати одним з найц≥кав≥ших ≥ найталановит≥ших представник≥в 90-х. ѕоез≥¤ безжальна, скальпуюча по в≥дношенню до змавпованого сусп≥льства.

—аме у цьому аспект≥ твори —. ∆адана приваблювали увагу б≥льшост≥ рецензент≥в.  р≥м того, л≥тературознавц≥, занурюючись у нетр≥ поетики —. ∆адана, в≥дчували потребу шукати Упопередник≥вФ, Упротерт≥ стежкиФ, аналог≥њ ≥ контрасти в ≥сторико-л≥тературному процес≥ ’’ стол≥тт¤, щоби ви¤вити, так би мовити, Украсу ≥ силуФ ∆адана. Ўукали -- ≥ знаходили, певна р≥ч. јналог≥њ -- аваніард, ћихайль —еменко зокрема, з ¤кого УпроростаЇФ —. ∆адан, цей Умаленький ген≥й / « очима —еменкаФ (дов≥льна цитата з еп≥логу поемки ∆адана У—≥м дн≥в, котр≥ н≥кого не вразилиФ). ћ. —улима, наприклад, доходить обірунтованого висновку про те, що ∆адан УзакривФ, вичерпав футуризмФ [1;2].  онтрасти, або опозиц≥њ, -- соловТњст≥ й калинаст≥ поез≥њ (традиц≥йна фольк-народницька парадиіма). ≤ тут особливо доречним критики вважають пор≥внювати поез≥ю —.∆адана ≥ р≥дноњ т≥тки маленького ген≥¤ 90-х, ќ.  овальовоњ. ќ. –≥зниченко зокрема в≥дзначаЇ: Уякщо поез≥¤ ќлександри  овальовоњ входить в коло традиц≥йно слобожанського художнього мисленн¤, де в≥днайшли себе так≥ стрижнев≥ поети, ¤к ¬асиль ћисик, ≤ван ¬ирган, ¬асиль Ѕоровий, то поетичний прост≥р —. ∆адана значною м≥рою ор≥Їнтований на сучасн≥сть ≥ св≥тов≥дчутт¤ свого покол≥нн¤, ¤ке, на в≥дм≥ну в≥д ш≥стдес¤тник≥в, вийшло за межу суто нац≥ональноњ проблематикиФ [2;55]. ѕри осмисленн≥ поез≥њ ∆адана в широких контекстах л≥тературознавц≥ неминуче вдаютьс¤ до акробатичних трюк≥в (аби н≥кого не образити). ѕроблема ускладнюЇтьс¤, коли ∆адана перев≥р¤ють на предмет Ув≥с≥мдес¤тност≥Ф чи УдевТ¤ностост≥Ф, ¤к ≤. јндрус¤к, хоч ≥ принаг≥дно, у статт≥ про поетичну зб≥рку ј. Ѕондар¤ (Ујндр≥й Ѕондар зум≥в... поЇднати своЇю книжкою в≥с≥мдес¤т≥ й девТ¤ност≥ значно точн≥ше, ан≥ж дос≥ це вдавалос¤ —ерг≥Їв≥ ∆адану...Ф [3;7]. ≤ дал≥ -- протиставленн¤ —. ∆адана ¤к посл≥довника бубаб≥стського ілюку јндруховича ≥ ј. Ѕондар¤ ¤к поета ≥нтравертноњ метафорики, глибокого надриву).

¬т≥м обидв≥ УмаскиФ —. ∆адана, постал≥ в критиц≥: а) в громад¤нському соус≥, б) в контекст≥ стрибанн¤-в-м≥шку-наввипередки в безмежному пол≥ л≥тпроцесу ’’ стол≥тт¤, здаютьс¤ нам трив≥альними. ѕерша -- з точки зору власне авторськоњ позиц≥њ у в≥ршах (¤к правило, критично-≥рон≥чноњ): поетичн≥ репл≥ки ∆адана з приводу колишнього п≥днесенн¤, що Узвелос¤ н≥нащоФ, посв¤та-еп≥таф≥¤ УѕамТ¤т≥ Ќовоњ •енерац≥њФ у зб≥рц≥ Уѕепс≥Ф, загалом г≥рка тональн≥сть б≥льшост≥ твор≥в ∆адана. ƒруга Уф≥з≥оном≥¤ ≥ндив≥дуальност≥Ф (в аспект≥ штампи / новац≥њ), що анал≥зуЇтьс¤ практично у вс≥х анотац≥¤х до зб≥рок поета, Ї сумн≥вно доречною: створюЇтьс¤ враженн¤, що —. ∆адан перебуваЇ у жорстокому контекст≥ 20-х, —еменка, Ўкуруп≥¤, —л≥саренка, або ще б≥льш жорстокому контекст≥ ё. јндруховича ≥ прид≥л¤Ї найб≥льшу увагу епатац≥њ вербокалинастоњ ≥ жовтоблакитастоњ публ≥ки.

—ерг≥й ∆адан, власне жадан≥вська поез≥¤, -- ¤вище практично не вивчене, зм≥стово не окреслене. ќчевидно, тому рецензенти застосовують до його поез≥й методи пор≥вн¤нн¤ ≥ з≥ставленн¤ в≥д супротивного, заган¤ючи ∆адана у т≥сну куп≥ль Упопередник≥вФ, Унаставник≥вФ ≥ Унаступник≥вФ. ƒотепер Їдиною концептуальною роботою, присв¤ченою творчост≥ —. ∆адана, Ї статт¤ Ћ. Ѕерезовчук Уѕоруйнуванн¤ ™русалимаФ [4]. јвторка розгл¤даЇ не лише поез≥ю ∆адана (≥ не ст≥льки поез≥ю), ск≥льки розбудовуЇ в≥з≥ю ∆адана-поета-апостола-культуртреіера-?-?-? в контекст≥ 90-х рок≥в (див. параграфи Уѕосланн¤Ф, Уƒ≥¤нн¤Ф), не приховуючи особистого захвату в≥д реального автора-у-плот≥-й-кров≥.

 ниги —ерг≥¤ ∆адана, ¤к≥ ми маЇмо можлив≥сть читати (У÷итатникФ, У√енерал ёдаФ, Уѕепс≥Ф), Ї строкатими з погл¤ду стилю: автор численних самвидавчих зб≥рок пропонуЇ широкому загалу твори р≥зного пер≥оду ≥ р≥зних поетичних уподобань. ¬идана У—молоскипомФ зб≥рка У÷итатникФ р¤сно насичена уламками р≥знотипних авторських У¤Ф ≥ може бути пор≥вн¤на ≥з собором Notre Damme: позбавлена внутр≥шньоњ ц≥льност≥ ≥ орган≥зована лише фактом свого ≥снуванн¤ через видавництво. ќстанн¤ зб≥рка п≥д назвою Уѕепс≥Ф, видана двома мовами (укр. ≥ н≥м.), сп≥льно з ¬альтером «агоркою, також даЇ в≥дчутт¤ розламаност≥, несуц≥льност≥ поетичного св≥ту ∆адана. ѕрипускаЇмо ≥снуванн¤ У≥ншогоФ, недрукованого ∆адана, що, ¤к айсбері, на 2/3...

—пираючись на три поетичн≥ зб≥рки, а також р¤д поез≥й, надрукованих у пер≥одиц≥, спробуЇмо хоч пунктирно окреслити структуру поетичного св≥ту —. ∆адана, зм≥ни ≥ злами. (ѕри цьому в≥дкидаЇмо б≥ограф≥чн≥ коментар≥, лишаючи поживу дл¤ ≥сторик≥в л≥тератури наступного стол≥тт¤, а також завузьк≥ терм≥ни Узростанн¤Ф, Уеволюц≥¤Ф, ¤к≥ препарують будь-¤кого поета в рол≥ кон¤ на скачках).

1. ƒоба У÷итатникаФ ≥ У√енерала ёдиФ (1995 р.)

ќбидв≥ зб≥рки —. ∆адана вийшли у 1995 роц≥ (з невеликим часовим в≥дривом, що св≥дчить: загальний р¤д поез≥й був складений поступально), щоправда у р≥зних видавництвах: У÷итатник. (¬≥рш≥ дл¤ коханок ≥ коханц≥в)Ф у У—молоскип≥Ф, У√енерал ёдаФ -- в У”крањнському письменникуФ (прем≥¤ конкурсу У√ранословФ). ќбидв≥ зб≥рки Ї УвибранимФ з попередн≥х малодоступних самвидавчих ≥ м≥ст¤ть р¤д повторюваних поез≥й.

¬ершинним (хоч ≥ не best of all) у зб≥рц≥ У÷итатникФ Ї однойменний в≥рш-рефлекс≥¤, Упот≥к св≥домост≥Ф, роздум над зм≥стом власного У¤Ф в контекст≥ ≥стор≥њ, культури, загалом часопростору ”крањни:

... ≤ ти, немов сл≥пий, не здатен вибирать
пом≥ж в≥тчизн ≥ мов.

“ому тво¤ в≥тчизна -- це
твоЇ тавро ≥ тв≥й кацет,
чий про¤в Ї надм≥ру злим,
бо туго ст¤гнено вузли,
≥ хоч гидке твоЇ лице,
та мусиш бути з ним  [5]

” сприйн¤тт≥ традиц≥йноњ проблеми (комплекс Ѕатьк≥вщини) —. ∆адан т¤ж≥Ї, незважаючи на включен≥сть у поез≥ю 90-х ’’ ст., не до аваніардного вир≥шенн¤, але до сильного, вольового ≥ традиц≥йного реал≥стичного р¤ду (У¤рмоФ, Ут¤гарФ, УтерниФ). ” ∆адана знаходимо концепт марного нес≥нн¤ хреста (Уѕ≥д к≥нець розминаЇмо ноги начовган≥, / Ќа долон¤х ропа -- блакитно-кривава. / ўо там Ї позад нас? -- “а, власне, н≥чого -- / Ћиш хрести та залишен≥ покривала...Ф  [6] ).

”крањна -- це детерм≥нован≥сть, приречен≥сть бути причетним до банального св≥ту, що УнагадуЇ скор≥ш / не д≥м, але тюрмуФ [5].  рањна ≥ народ приречен≥ на перманентний культурний мазох≥зм. ѕон¤тт¤ Угромад¤нствоФ тут Ї сильнод≥ючим наркотиком, а в≥дчувати себе приреченим Ї станом ≥ шанованою ознакою ментальност≥. ” цьому простор≥ кожен присутн≥й Ї маленькою крањною, що не може вийти за власн≥ меж≥.

ѕоез≥ю У÷итатникФ з повним правом вважаЇмо пол≥тичним в≥ршем. як не дивно, —. ∆адан тут стаЇ у р¤д з класиками -- ≤. ‘ранком (У”крањнаФ, УякбиФ), ™. ћаланюком (У¬ар¤зька баладаФ), а також з ё. “арнавським (У”-ра-наФ), -- не тематичним краЇвидом, але обТЇднуючою емоц≥Їю ≥ гносеолог≥чною настановою -- дошукатис¤ дл¤ себе в≥дпов≥д≥, д≥статис¤ дна. ѕопри траг≥чно-≥рон≥чну тональн≥сть (в≥рш У÷итатникФ маЇ також приховану дидактичну функц≥ю), л≥ричний герой —. ∆адана не Ї трампом-блазнем-вагантом (хоча традиц≥¤ мандрованих д¤к≥в даЇ про себе знати). јвтор не звертаЇтьс¤ до епатажу ≥ шоку. …ого спос≥б мисленн¤ -- це балансуванн¤ на меж≥ з випробуванн¤м опори на стаб≥льн≥сть.

ћеж≥, кордони, пороги -- один з найулюблен≥ших поетичних р¤д≥в —. ∆адана. –¤д символ≥зуЇ прагненн¤ дороги, руху (часто об≥груЇтьс¤ —. ∆аданом ¤к ще одна ментальна риса украњнц≥в) ≥ неможлив≥сть переступити через власну пасивно-консервативну детерм≥нован≥сть:

Ѕо маЇм лиш воду, з долон≥ випиту.
«ростають цв¤хи пом≥ж пальц≥в предтеч≥.
≤ паталог≥чна в≥дсутн≥сть ™гипту
”неможливлюЇ спробу втеч≥.
÷е, певно, пос≥¤на в нас ущербн≥сть --
ѕотреба шл¤ху, до ¤коњ звикли.
“ому безпроблемно сприймаютьс¤ щеб≥нь,
–озбит≥ дороги й стар≥ мотоцикли

(поез≥¤ У¬аршаваФ) [5]

÷≥ р¤дки вз¤то з одного з кращих в≥рш≥в зб≥рки У÷итатникФ. ¬≥дчутт¤ дороги тут, проте, проінозуЇ к≥нцеву зупинку. ƒорога (прочитуЇмо) передбачаЇ смерть, а не ™вропу / ¬аршаву. јтрибутами ”крањни постають у ∆адана щеб≥нь, розбит≥ дороги, стар≥ мотоцикли, з≥псован≥ крани. Ќат¤каючи на образний р¤д руху, ц≥ атрибути, вт≥м, розбудовують значенн¤ призупиненого або з≥псованого руху, недо-. “ак ∆адан в≥дкриваЇ власну стор≥нку в поетичн≥й ≥стор≥ософ≥њ. ”крањна -- це недо-крањна, це прост≥р іанджу. Ћ≥ричний герой приймаЇ це ¤к дар ≥ хрест (згадана реал≥стична парадиіма). ѕростором, у ¤кому може в≥дбутис¤ прорив, злам, виступають вокзали, зал≥зниц≥ (виразний б≥ограф≥чний мотив), що принос¤ть принаймн≥ ≥люз≥ю тому, Ухто т≥каЇ по шпалахФ, Учий шл¤х -- тунельна м≥стика...Ф (УЌ≈ѕФ [5] ). ѕерсонаж≥, що прагнуть подолати реальн≥ меж≥, кордони, ¤к герой поез≥њ Уякось-таки вир≥с в ц≥й шпарц≥ пом≥ж держав...Ф, ≥ в смерт≥ не годн≥ њх подолати:

≤ пот≥м, п≥дстрелений на кордон≥, ти, що вже мав потонути давно,
все ж тримав у памТ¤т≥ небо, котре здавалос¤ чистим,
≥ над≥йно схован≥ золот≥ черв≥нц≥, ¤к≥ т¤гнули на дно,
звод¤чи на пси тв≥й пот¤г вирватись за меж≥ ¬≥тчизни.
¬ласне, це був, скор≥ше, заплив, ан≥ж втеча.
« обох берег≥в лише прикордонники, затримавши х≥д,
дивились, ¤к пов≥льно тебе розвертала теч≥¤,
н≥би церкву, -- головою на —х≥д [5]

Ѕудь-¤ке Увириванн¤Ф за меж≥ зненавидженого простору Ї, на думку автора, запливом, черговою ≥ марною атакою св≥ту. “им б≥льше, що ”крањна Ї метаф≥зичним простором, що триваЇ через наше ≥снуванн¤.

ѕотреба ≥ неможлив≥сть руху цього химерного континенту, ≥мТ¤ ¤кому УмиФ, осмислюЇтьс¤ у в≥рш≥ УјмерикаФ:

јдже наш≥ корабл≥ занадто химерн≥
щоби перетнути цей океан
наша патетика занадто природна
щоби вважати њњ щирою...
≥ ми п≥дозр≥ло усп≥шно зак≥нчили п≥дготовч≥
курси ≥снуванн¤
щоби вважати њх школою житт¤
та й јмерика наша була занадто реальною
щоби можна було припустити можлив≥сть
њњ ≥снуванн¤ [6]

Ќад ус≥ма геро¤ми поез≥й —. ∆адана засв≥чуЇтьс¤ —инЇ —онце Ѕезнад≥њ, адже вс≥ вони в≥д народженн¤, екзистенц≥йно, приречен≥ бути частиною безсилого ≥ нерухомого континенту.

ѕаралельно ” —. ∆адана знаходимо в≥рш≥-травест≥њ (умовна назва), в ¤ких прост≥р ”крањни переосмислюЇтьс¤, переломлюючись у св≥тл≥ привнесених екзотизм≥в:

...’оробрий Ѕудда зупин¤в ординц≥в,
Ћ¤каючи пеклом, об≥ц¤ючи карму,
≤ з бабами знову сид≥в наодинц≥,
ƒививс¤ на степ, мов на згублену карту.

ѕохилий Ѕудда забиравс¤ в дзв≥ниц≥,
ƒививс¤ на —х≥д ≥ моливс¤ на сонце --
¬еликий ≥ гр≥шний, чистий ≥ ниций,
«абувши тенденц≥њ, в≥дкинувши соц≥ум.
ѕомерлий Ѕудда лежав на могил≥,
–озгублено навст≥ж розкинувши руц≥
≤ баби, мов кон≥, п≥д спекою в мил≥
≤ржали до сонц¤ в журб≥ ≥ розпуц≥
(УЅудда сид≥в на висок≥й могил≥...Ф) [5]

ѕрост≥р ”крањни постаЇ перед автором не казковим ≥ феЇричним, ¤ким його мали розбудувати нап≥вм≥фолог≥чн≥ образи-персонаж≥ в≥рша, але спорожненою тихою кат≥внею. “равестуванн¤ веде св≥дом≥сть автора до п≥знанн¤ химерност≥ цього простору, ¤кий бавитьс¤ своњми мешканц¤ми ≥ прир≥каЇ њх на безглузду к≥нцев≥сть. ¬≥рш УЅудда сид≥в на висок≥й могил≥...Ф Ї ц≥кавим прикладом жанротворенн¤, бо маЇ ознаки Умаленькоњ притч≥Ф (пригадуютьс¤ У рилаФ ≤. ƒрача), елементи поез≥њ абсурду (зокрема характерна дл¤ абсурдист≥в колажн≥сть, поЇднанн¤ несум≥сного, -- в≥рш≥ ∆. ѕревера) ≥ травест≥њ. ÷≥кавим Ї також факт попул¤рност≥ цього притчево-травест≥йного в≥рша, часто з ком≥чним або ком≥чно-траг≥чним навантаженн¤м, в украњнськ≥й л≥тератур≥ останнього дес¤тил≥тт¤. Ќаприклад, такою Ї У≥сторична пов≥стьФ у в≥ршах УCosa nostraФ ≈тил¤ ѕростова (Уѕохилилис¤ верби спрагл≥ до сонц¤ / Ќад ртутними теч≥¤ми ƒунаю, / м≥ж руњн, к≥сток ≥ м≥ж стронц≥Їм / сивий козак-гуманоњд блукаЇ...Ф [7] ). ÷ей жанр Ї попул¤рним ≥ в ∆адана: у У÷итатникуФ розгортанн¤ простору ”крањни в травестованому контекст≥ простежуЇмо також у в≥рш≥ Уƒиск веч≥рнього сонц¤ блазнювато навис...Ф:

÷е занепад епохи, це пТ¤нкий декаданс,
«ахмел≥л≥ ковбоњ, комун≥сти ≥ фермери
«асел¤ють уперто слобожанський  лондайк,
¬ рур≥ степу зникаЇ травнева вода,
… цвинтар≥ переповнено н≥чними химерами.
...Ћюдолюбство й ненависть, ковбаси ≥ спирт --
÷¤ крањна загиджена ними по в≥нц¤,
я сприйн¤в, ¤ змиривс¤, затих ≥ стерп≥в,
я пр¤мую н≥мим лаб≥ринтом степ≥в,
ј навколо доконуЇ хвора пров≥нц≥¤ [5]

ѕрактика звертанн¤ до екзотизм≥в, що сигнал≥зують про зм≥ну культурного коду, загалом попул¤рна дл¤ аваніарду. Ќа думку ћ. —улими, у цьому в≥рш≥ Ув≥дчуваютьс¤ ≥нтонац≥њ раннього -- теж футуриста -- ћ. Ѕажана ≥, ¤к не дивно, …осифа ЅродськогоФ [1], досл≥дник простежуЇ також функц≥онуванн¤ в поез≥њ —.∆адана Усеменк≥вськихФ р¤дк≥в. ‘ормально-образна площина поетики в≥рш≥в ∆адана (екзотизми ≥ епатаж ¤к прийом аваніарду; наскр≥зн≥ рем≥н≥сценц≥њ, колажн≥сть, ≥нтертекстуальн≥сть -- в≥д постмодерн≥зму) глибоко закор≥нен≥ в украњнськ≥й бурлескно-травест≥йн≥й традиц≥њ. «гадан≥ прийоми, ¤к правило, мають своњм субстратом ≥рон≥ю. ѕри пор≥вн¤нн≥ цитованоњ поез≥њ з кокетливо-≥рон≥чною У≥сторичною пов≥стюФ ≈тил¤ ѕростова, безперечно, виграЇ перший автор. ѕейзажно-рефлекс≥йний в≥рш Уƒиск веч≥рнього сонц¤...Ф веде читача до усв≥домленн¤ траг≥чного зламу: в≥д рожевого св≥ту украњнських прер≥й до ”крањни ¤к наскр≥зь хворого ≥ абсурдного св≥ту. УјвторФ ховаЇтьс¤ за метаморфозами, ≥ лише спок≥йна рефлекс≥йна тональн≥сть (без пафосу запереченн¤) в≥дкриваЇ нам за узагальненн¤ми ≥ аналог≥¤ми в≥дверто гострий б≥ль УавтораФ. «а типом емоц≥њ ≥ св≥тогл¤дним полем ц¤ поез≥¤ Уне вписуЇтьс¤Ф однозначно у рамки аваніардизму, хоч автор ≥ застосовуЇ властив≥ дл¤ аваніарду елементи поетики. —. ∆адан УвиламуЇтьс¤Ф тут за меж≥ УчистихФ художн≥х систем.

≤нша справа -- розгортанн¤ травест≥йноњ л≥рики в Уѕеревагах окупац≥йного режимуФ (за них автор отримав прем≥ю УЅу-Ѕа-ЅуФ в 1999 р.). ” цьому в≥рш≥ —. ∆адан демонструЇ питомо постмодерний спос≥б маскуванн¤ авторського У¤Ф -- через цитац≥њ. ќск≥льки все винайдено, залишаЇтьс¤ грати в л≥тературних ерудит≥в, зм≥щуючи р≥знотипн≥ художн≥ компоненти. Уѕереваги...Ф наочно демонструють один з виразних (≥ пом≥чених ћ. —улимою, ј.  окотюхою, ќ. –≥зниченко, ≤. јндрус¤ком) вектор≥в УавтораФ.  р≥м орган≥чного включенн¤ цитац≥й, авторське У¤Ф знаходить опору в бурлеску (на мовному р≥вн≥ -- поЇднанн¤ високого стилю ≥ вульгаризм≥в):

—коловши бос≥ ноги об стерню,
старенький ѕеребенд¤ коло тину
¤чить соб≥, що, скурвившись на пню,
лукав≥ д≥ти в цю лиху годину
забули встид, просрали ”крањну,
забили на духовн≥сть ≥ борню,
≥ взагал≥ твор¤ть ¤кусь ф≥гню [8]

«б≥рка У÷итатникФ (1995 р.) при з≥ставленн≥ з Уѕеревагами...Ф (1999 р.) здаЇтьс¤ неточно окресленою в назв≥, бо прийом цитац≥њ застосовуЇтьс¤ автором вр¤ди-годи ≥ не виконуЇ конструктивноњ функц≥њ. Уѕереваги окупац≥йного режимуФ в≥дкривають одну з перспектив художнього розвитку поета -- до колажноњ постмодерноњ л≥рики аваніардноњ ор≥Їнтац≥њ. Уѕереваги...Ф не мають початку й к≥нц¤ (¤к ≥ в≥рш У÷итатникФ), ¤к поез≥¤ бард≥в (даруйте, ¤к УкуплетиФ), бо можна все обв≥ршувати, обридати (≤.Ѕ.-“., УЎ≥зіараФ), але, тепер уже словами ∆адана, У...завжди ≥снуЇ к≥нцева зупинкаФ. ÷¤ кол≥¤ аваніардного травестуванн¤, байдуже п≥д чињм ілюком -- —еменка чи јндруховича, приведе ∆адана до завершеноњ категор≥њ маленького ген≥¤ з висновком:

...писанн¤ в порожнечу
крањна з аграрним драйвом
ось вони твоњ вал≥зи
твоњ нирки
тво¤ л≥тература [9]

ѕроте, обмеживши обр≥њ —. ∆адана попередн≥м УприсудомФ, ми виплеснемо те, що робить творч≥сть цього поета ун≥кальною. ”же тут, у У÷итатникуФ, проступаЇ така чудова риса його поетики, ¤к зорова предметн≥сть слова, насичен≥сть фрази конкретною лексикою, пластичн≥сть форми. ќсобливо це характерно дл¤ урбан≥стичних в≥рш≥в (хоча такий жанр УрозмиваЇтьс¤Ф, с¤гаючи у У÷итатникуФ ≥нтроспекц≥й, медитац≥й, притч).

¬≥рш У√енерал ёдаФ (вм≥щений ≥ в У÷итатникуФ, ≥ в однойменн≥й зб≥рц≥), кр≥м алегоричност≥ (докладно анал≥зуЇ ќ. –≥зниченко [2]), маЇ також пейзажний компонент, ¤кий нам в≥дкриваЇ б≥льш Узр≥логоФ ∆адана, ∆адана пер≥оду У“анго салт≥вськоњ трупарн≥Ф (з≥ зб≥рки Уѕепс≥Ф, 1999 р.):

ѕ≥зно увечер≥ впав сн≥г
Ѕинтами бруду на груди.
ЌагноЇн≥ рани в л≥жку т≥сн≥м
«ализуЇ хворий ёда.
...¬алились мури, знищен≥ вщент.
ѕов≥шен≥ висли високо.
≤ в м≥сто, залите гар¤чим дощем,
¬ходило чорне в≥йсько.
Ѕ≥л≥ла с≥ль, ¤кою кропив.
 ров -- предтечею —уду.
≤ люди похапливо падали в пил
ѕ≥д ноги ¬еликому ёд≥... [5]

”крањнська л≥тература ’’ стол≥тт¤ наполегливо т¤ж≥ла до ≥нтерпретац≥њ ћ≥ста ¤к негативного, всепоглинаючого ћолоху, ћ≥ста-ѕривида (наголошуЇмо на парадиім≥: ¬. ѕ≥дмогильний, ранн≥й ¬. —осюра, Ѕ.-≤. јнтонич), власне, до образу продажного ћ≥ста. јле зрощенн¤ з концептом ёди в≥дбулос¤ лише у поетичн≥й св≥домост≥ —. ∆адана. ÷≥кавим ≥ очевидним Ї факт ≥нтимноњ привТ¤заност≥ л≥ричного геро¤ до ћ≥ста, спор≥днен≥сть ≥з, на перший погл¤д, нерозмањтим м≥ським побутом. Ћ≥ричний герой ∆адана в≥дчуваЇ наступальн≥сть ћ≥ста ≥ обТЇктивно простежуЇ тл≥нн≥сть ц≥Їњ наступальност≥. јле ск≥льки в У√енерал≥ ёд≥Ф твердост≥ й любов≥:

“а вже непом≥тно, ¤к у нору зм≥¤,
¬ т≥ло вповзала стар≥сть...
Ќесли на цвинтар хоругви згризл≥.
ѕлакали важко й нещадно.
≤ гравс¤ в дит¤ч≥й порожн≥ми г≥льзами
…ого маленький нащадок [5]

¬с¤ поез≥¤ може сприйматис¤ ¤к алегоричний урбан≥стичний малюнок. ” зб≥рц≥ У√енерал ёдаФ маЇмо ще два ориг≥нальн≥ зразки naturlyric (У“ут, певно, колись було море...Ф, У«а хвилину до того, ¤к випаде дощ...Ф), а в У÷итатникуФ -- У÷е просто день, що врубуЇтьс¤ в прост≥р...Ф. ÷≥кавою особлив≥стю розгл¤дуваних поез≥й (включно з в≥ршем У√енерал ёдаФ) Ї обовТ¤зкова присутн≥сть образу сн≥гу / води / мор¤ / денного св≥тла ¤к предметно-пластичного компоненту: рух прозороњ води / св≥тла Ї джерелом житт¤, даром; злива Ї улюбленим часопростором УавтораФ.

” в≥рш≥ У“ут, певно, колись було море...Ф л≥ричний герой лише перед-чуваЇ присутн≥сть мор¤ ¤к простору, в≥дкритост≥, шукаЇ його, вслухаючись Уу мушлю серц¤Ф [6] коханоњ. ѕеред-чутт¤ дощу також прекрасно передане в поез≥њ У«а хвилину до того, ¤к випаде дощ...Ф через виразн≥ експрес≥он≥стично-дотиков≥ образи:

...“ак легк≥ голуби, на вулиц¤х кинут≥,
в≥дчувають смак њж≥ за мить до год≥вл≥,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
в≥дчува деформац≥њ у власному т≥л≥ [6]

”рбан≥стичну л≥рику —. ∆адана р≥дко об≥ймаЇ рад≥сний настр≥й. ¬загал≥ дом≥нуючою тональн≥стю в≥рш≥в цього поета Ї тихий сум, котрий осп≥вав Ѕасьо. ћожливо, через те мотиви naturlyric ∆адана т¤ж≥ють до пуанта ¤к остаточного лексичного та ≥нтонац≥йного вир≥шенн¤:

...÷е просто день, що розчинивс¤ в злив≥,
Ѕув просто день за смугами дощ≥в.
≤ голуби -- сполохан≥ й л¤клив≥ --
Ѕлакитн≥ душ≥ вмерлих тут бомж≥в [5]

÷ей прийом, ¤к ≥ згадане уподобанн¤ образ≥в на позначенн¤ св≥тлого прозорого руху (дощ), Ї наскр≥зною рисою поетики ∆адана, очевидно, насл≥дком психоемоц≥йних властивостей самого автора.  ол≥р денного св≥тла, прозоро чистий кол≥р дощу дл¤ ∆адана Ї орган≥чним простором емоц≥њ. ƒощ, на думку ќ. –≥зниченко, несе есхатолог≥чне очищенн¤, але, ¤к ми побачили, у жодн≥й поез≥њ повноц≥нно концепт ѕотопу не реал≥зуЇтьс¤. Ћ≥ричний герой ∆адана -- не Ќой ≥ не гр≥шник, що потребуЇ очищенн¤. ћ≥сто в ∆адана росте ≥з с≥роњ сум≥ш≥ до р≥знопроцентного с≥рого, р≥зноглибокого чорного ≥ р≥знотонного (!) св≥тлого, -- завд¤ки присутност≥ перманентного руху. Ќе випадково поез≥њ —. ∆адана чудово суголосн≥ чорно-б≥л≥й гам≥ ¬алер≥¤ Ѕондар¤, що вм≥стив своњ ≥люстрац≥њ у У÷итатникуФ ≥ в Уѕепс≥Ф.

” зб≥рках У÷итатникФ ≥ У√енерал ёдаФ —. ∆адан демонструЇ схильн≥сть до цикл≥зац≥њ. ¬≥рш≥, не обовТ¤зково обТЇднан≥ сп≥льною емоц≥Їю, укладен≥ в цикл, вступають у д≥алог, взаЇмодоповнюючи ≥/або взаЇмовиключаючи один одного. Ќайколоритн≥ший приклад складноњ цикл≥зованоњ Їдност≥ -- УјтењзмФ [4]. јвтор осмислюЇ площину стосунк≥в Уѕетро -- ’ристосФ, У≤уда -- ’ристосФ.  онцепт ≤уди в цикл≥ не ф≥гуруЇ ¤к складник урбан≥стичного мотиву (пригадаЇмо в≥рш У√енерал ёдаФ). јвтор розгл¤даЇ шл¤хи знев≥ри: глибоко ≥нтимний шл¤х в напр¤мку в≥д Ѕога, обумовлений стражданн¤м близьких (У≤ ти просид≥вши б≥л¤ нього / н≥ч на дощ≥ ≥ в≥тр≥ / в≥дчуваЇш ¤к тво¤ шк≥ра / мов засмагою беретьс¤ ≥ржею / знев≥риФ [5]); шл¤х в≥д Ѕога ¤к насл≥док неможливост≥ к≥нцевого п≥знанн¤ (вочевидь, це також особливий пошук Ук≥нцевоњ зупинкиФ -- через б≥бл≥йний концепт):

...—≥ль запеклас¤
на твоњх пальц¤х
адже слово Ѕоже воно
¤к таранька -- його смакуЇш
проте ним не наситишс¤ [5]

«нев≥ра передбачаЇ зраду ≥ смерть, безглузду ≥ не усв≥домлену ≤удою, ¤к ≥ житт¤. ÷≥каво, що автор включив до зб≥рки У√енерал ёдаФ лише один в≥рш ≥з циклу УјтењзмФ -- поез≥ю У«радаФ (фраіментарно процитована вище). ѕозбавлений багатоплощинного контексту циклу, цей в≥рш виходить за меж≥ б≥бл≥йноњ парадиіми, набуваючи ун≥версального зм≥сту (≥ в≥д цього значно виграЇ).

÷икл УјтењзмФ маЇ драматичну тональн≥сть. УјвторФ в≥ддаЇ право УголосуФ л≥ричному персонажев≥ -- ≤уд≥ -- або опов≥дачу, що ор≥Їнтований на у¤вного слухача. ¬загал≥, найчастотн≥ша лексема у в≥ршах ∆адана -- займенник УтиФ, що п≥дкреслюЇ роз≥мкнут≥сть поетичного св≥ту, в≥дкрит≥сть до д≥алогу ≥ потребу аудитор≥њ (бодай в особ≥ нереального персонажа). Ќа цьому ≥нтимному УтиФ завершуЇтьс¤ демонстрац≥¤ ≥ гра. ÷е потреба чути ≥ спод≥ватис¤ в≥дпов≥д≥.

÷икл У—амогубц≥Ф розвиваЇ тему смерт≥ ¤к концептуальну. –≥зн≥ верс≥њ самогубства постають ¤к УостаннЇ словоФ без≥менних Угероњв свого часуФ. ÷икл ориг≥нальний у субТЇктному в≥дношенн≥: репрезентовано УпроцесФ з≥ властивою —.∆аданов≥ пластичн≥стю (тут пластичн≥сть набуваЇ експрес≥он≥стичного присмаку), плюс самохарактеристики загиблих ≥ оц≥нку самогубства сторонн≥ми св≥дками. ÷икл маЇ глибокий буттЇв≥сний зм≥ст, попри загостренн¤ теми декадансу. —мерть стаЇ атакою, запливом, апофеозом творчост≥ ≥ зв≥льненн¤ (розгортаЇтьс¤ мотив подоланн¤ меж ≥ кордон≥в). ƒл¤ прикладу з≥ставимо:

...хай прост≥р наповнитьс¤
червоним розкв≥том
мелод≥њ твого Їства

Ує1 (“ой що зар≥завс¤)Ф [5-6]

...з-п≥д води оголивс¤ б≥лий остр≥в даху
≥ вже черговий сновида
в≥дчуваючи в порожнеч≥ колишню м≥ць води
стрибаЇ вниз

Ує3 (“ой що розбивс¤)Ф [5-6]

...Ћише розчеп≥рившись
на тонк≥й пл≥вц≥ води
тримавс¤ поверхн≥
набр¤клий
вишневий хрест
що чимось
нагадував щоглу
затопленого корабл¤

Ує4 (“ой що втопивс¤)Ф [5-6]

≤нтим≥зоване зверненн¤ УтиФ до померлого в≥д ≥мен≥ стороннього св≥дка сприймаЇтьс¤ ¤к г≥рка ≥рон≥¤: жодному з УатакуючихФ не вдалось порушити байдуж≥сть мовчазного св≥ту.

ћотиви творчост≥ ≥ смерт≥ в —. ∆адана часто сп≥в≥снують, ¤к, наприклад, у цикл≥ У—≥м дн≥в, котр≥ н≥кого не вразилиФ  [6] (еп≥графом уз¤то в≥домий в≥рш ћ. —еменка):

¬ мен≥ вноч≥ вбивали ћоцарта...
…ого душа -- вона чи в≥н, скор≥ш всього --

воно

—т≥кало блювотинн¤м, с¤¤ло ≥ кв≥тло.
ќдв≥чн≥ сан≥тари людства кували вм≥ло т≥ло,

мов зал≥зо,

—м≥¤лась хижо старих конфес≥й пос≥р≥ла

паства.

≤з тюб≥ка з≥жмаканого т≥ла назовн≥ л≥зла
ƒуш≥ пожовкла паста [6]

÷икл можна розгл¤дати ¤к розгорнуту алегор≥ю “вор≥нн¤ ≥ ¤к тв≥р-тлумаченн¤ —еменк≥вського в≥рша. У≈п≥логФ циклу (виступаЇ, можливо, ≥ еп≥логом зб≥рки) акцентуЇ на другому вар≥ант≥ прочитанн¤. ¬есь цикл постаЇ зануренн¤м у св≥дом≥сть ћихайл¤ —еменка, реконструкц≥Їю його св≥тосприйн¤тт¤. ѕоет у —. ∆адана -- мед≥ум, через ¤кого ≥снуЇ “воренн¤:

 оли-небудь
ѕрокинувшись
я раптом в≥дчую
ўо мене стало б≥льше
я в≥рю що мертв≥ воскресають
јле щоб у мен≥?
я довго намагатимусь
Ќе звертати уваги
“а коли врешт≥-решт
ѕрирода в≥зьме своЇ
я з≥тхну полегшено й стривожено
ѕ≥д≥йду до розбитого в≥кна
≤ побачу
як в п≥сочниц≥
¬есело бавитьс¤
ћаленький ген≥й
« очима —еменка [6]

ћожна розгл¤дати У≈п≥логФ ≥ ¤к поетичне самоозначенн¤ —. ∆адана (включенн¤ в естетичну парадиіму аваніарду 20-х), але, ¤к в≥домо, до авторських самоозначень необх≥дно ставитис¤ з певною долею скепсису. ѕоетичн≥ цикли —. ∆адана потребують подальшого вивченн¤, але зараз не вагаючись можна говорити, що не вс≥ поез≥њ у склад≥ цикл≥зованих Їдностей мають однакову естетичну вагу (це, певно, усв≥домлював ≥ автор, вм≥щуючи до зб≥рки У√енерал ёдаФ лише одну поез≥ю з циклу УјтењзмФ).

ƒв≥ перш≥ зб≥рки ∆адана в≥дрили перед нами к≥лька перспектив розвитку авторськоњ поетичноњ св≥домост≥. ѕо-перше, подальше опануванн¤ урбан≥стикою в найнеспод≥ван≥ших тематичних ≥ культуролог≥чних перехрещенн¤х, в т.числ≥, зануренн¤ у проблему Улюдина ≥ м≥стоФ. ” цьому в≥дношенн≥ поез≥¤м ∆адана властиве ≥нтимне замилуванн¤ урбан≥кою, нав≥ть њњ деструктивними сторонами (що зближуЇ —еменка ≥ ∆адана: в≥рш≥ УЌ≈ѕФ, У—≥м дн≥в...Ф), -- але на р≥вн≥ глибоко субТЇктивному, ≥нтроспективному. —тиль згаданих твор≥в розмиваЇтьс¤, балансуЇ м≥ж ≥мажин≥змом та експрес≥он≥змом; автор часто т¤ж≥Ї до застосуванн¤ реал≥стичних образних р¤д≥в. Ћ≥рика такого типу у зб≥рках Ї н≥би позас≥домо колажною, несуц≥льною. “ема керуЇ авторською св≥дом≥стю, вимагаючи перетворенн¤ поета на мед≥ума таЇмних м≥ських сфер.

ѕо-друге, у У÷итатникуФ ≥ в У√енерал≥ ёд≥Ф простежуЇмо схильн≥сть до травестуванн¤ ¤к поетичного осмисленн¤ в≥домих тем у новому ракурс≥. ѕод≥бно цикл≥зованим поез≥¤м, в≥рш≥-травест≥њ не мають н≥ початку н≥ к≥нц¤ ≥ не завжди художньо довершен≥.

ѕо-третЇ, в обох зб≥рках простежуЇмо в≥рш≥ символ≥чно-алегоричного характеру з виразною траг≥чно-≥рон≥чною тональн≥стю. ƒжерелом алегоризму, ¤к правило, виступаЇ Ѕ≥бл≥¤ або готов≥ образн≥ р¤ди реал≥зму та аваніарду 20-х.

∆одна з≥ зб≥рок не в≥дкриваЇ перед читачем ц≥льного поетичного стилю. Ќакреслен≥ риси поетики постають н≥би розб≥жними художн≥ми верс≥¤ми. яка з них стане дом≥нантною у зб≥рц≥ Уѕепс≥Ф?..

2. ѕер≥од Уѕепс≥Ф (1998 р.)

ѕепс≥ —.∆адана Ї антином≥Їю тризубостас≥вського УгазуФ, це дада, все-що-завгодно. як ≥ поет у зб≥рц≥ може бути вс≥м чим заманетьс¤ -- св¤тим √еорг≥Їм, —осюрою, јнтоничем, невдалим коханцем, ƒон ∆уаном, св≥дком розкладу м≥ста, людини, ≥стор≥њ. ” цьому розум≥нн≥ УавторФ балансуЇ м≥ж грою ≥ серйозн≥стю.

” де¤ких поез≥¤х зб≥рки, кр≥м обовТ¤зково безмовних персонаж≥в, присутн≥й сторонн≥й св≥док, що спостер≥гаЇ, розпов≥даЇ та лише ≥нод≥ акцентуЇ на своњх враженн¤х. ÷е особливо характерно дл¤ Умалих притчФ типу У—в¤тий √еорг≥йФ ≥ УBodyworkФ.

«м≥й у У—в¤тому √еорг≥њФ може бути будь-чим, включаючи найв≥ддален≥ший, нав≥ть протилежний зм≥ст:

” вс≥х навколишн≥х паствах правл¤ть

за нього молитву,

дивл¤тьс¤ вгору, виб≥гши на вулиц≥ ≥ левади:
неси м≥цно у хмарах сурму, ≥з золота вилиту,
щоби ≥ дал≥ дзвен≥ли твоњ соковит≥ іланди!

Ѕачиш, ¤к прол≥таЇ голодне мовчанн¤ над нами?
„уЇш, ¤к ми мовчимо,
¤ка ц¤ мовчанка майстерна?... [10]

ѕо¤ва зм≥¤ Ї чудом. ÷ей мотив зрощений в авторськ≥й св≥домост≥ з темою служ≥нн¤ Ѕогов≥ ≥ ћамон≥. Ќад образом зм≥¤ повс¤кчас т¤ж≥Ї етимолог≥¤ б≥бл≥йного сюжету: боротьба св.√еорг≥¤ ≥з —атаною ≥ перемога першого. јвтор ≥де всупереч перв≥сному концепту; зм≥й ≥ св.√еорг≥й стають антином≥¤ми ≥ншого типу. ѕерший -- вт≥ленн¤м легкост≥, радост≥, земноњ ≥ небесноњ повноти, мовчанн¤; √еорг≥й -- Їзуњтства ≥ словоблудства, омани (словами напинаЇ Утенета чернечоњ павутиниФ). ” голодн≥м мовчанн≥ натовпу субл≥муЇтьс¤ рад≥сть простого чуда.

—хильн≥сть до нових тлумачень притч, розламуванн¤ усталених концепт≥в спор≥днюЇ —. ∆адана з Ѕ. √ребенщиковим (УЌе пий вина, √ертрудоФ, У“ри сестриФ ≥, особливо, У«м≥йФ). ѕроте ¤кщо Ѕ. √., ¤к правило, до к≥нц¤ маскуЇтьс¤ за нагромадженн¤м р≥знотипних етимолог≥й, дл¤ поез≥й ∆адана властиве покладанн¤ остаточноњ думки:

...—в¤тий √еорг≥й вертаЇтьс¤ в простору ос≥нню квартиру,
≥ квилить п≥д брамою зм≥й,
н≥би покинутий пес [10]

√еорг≥й отримуЇ перемогу над зм≥Їм -- холодн≥стю, розсудлив≥стю, самотньою байдуж≥стю.

ўо становить собою д≥йство, роз≥гране автором у Умаленьк≥й притч≥Ф? ќчевидно, найвагом≥шим воно постаЇ не щодо натовпу, але щодо зм≥¤ ≥ √еорг≥¤. Ќатовп ≥ мовчанн¤ виступають аксесуарами першого, ¤к самота ≥ слово -- другого. “ак притча переростаЇ в алегор≥ю людини ¤к Їдност≥ стих≥й св≥тла / чуда / мовчанн¤ -- темр¤ви / самоти / слова. ÷е можуть бути також етапи людського ≥снуванн¤ -- в≥д зм≥¤ до √еорг≥¤, в≥д стих≥йноњ творчост≥ до рац≥онального творенн¤.

ƒругою з Умаленьких притчФ Ї УBodyworkФ.

ѕереосмисленн¤ мотиву смерт≥ ’риста Ї найпопул¤рн≥шим в украњнськ≥й л≥тератур≥ ’’ стол≥тт¤; в поез≥њ 90-х найб≥льш ориг≥нальн≥ його вир≥шенн¤ дав ¬. √ерасимТюк, передус≥м через зрощенн¤ притчевоњ фабули з архањкою.

—. ∆адан знаходить ц≥каву ≥нтерпретац≥ю теми Учаш≥ отрутиФ в поез≥њ УBodyworkФ. ’оча традиц≥йна тема ход≥нн¤ ’риста м≥ж люди тут збер≥гаЇтьс¤ майже недоторканою, х≥ба дещо прозањзуЇтьс¤, автор п≥дводить до неспод≥ваноњ розвТ¤зки: ’риста УобминаЇ чашаФ (банально: в≥н проспав њњ):

¬ранц≥ приходить гурт сад≥вник≥в.
ѕов≥льно йдучи, обм≥нюютьс¤ новинами.
«наход¤ть ≤суса. “ой страшитьс¤ ≥ жахаЇтьс¤,
ўо ц¤ чаша його проминула [10]

—имвол≥чний п≥дтекст притч≥ розбудовуЇ тему зайвост≥ ’риста. јвтор знову ламаЇ традиц≥йний (дл¤ реал≥зму) концепт. ѕеребуванн¤ у √етсиманському саду Ї лише черговою ≥ вже звичною ретроспекц≥Їю дл¤ ’риста (зг≥дно ≥з середньов≥чним у¤вленн¤м про щор≥чну символ≥чну смерть —ина Ѕожого); неспод≥ване зв≥льненн¤ в≥д запрограмованоњ екзистенц≥њ стаЇ шоком. ∆адан≥вський ≤сус вже не позбавлений свободи вол≥, ≥ в цьому його трагед≥¤. ћожливий також розгл¤д ц≥Їњ поез≥њ ¤к сновидного сприйн¤тт¤ вран≥шнього Уto awakeФ. ¬ будь-¤кому раз≥ це випаданн¤ з Учаш≥ щойност≥Ф.

«б≥рка Уѕепс≥Ф продовжуЇ розгортати ≥ поглиблювати дом≥нантну тему ∆адана -- тему м≥ста. ÷ей мотив триваЇ на тл≥ майстерних пейзаж≥в, а також постаЇ ¤к складник поетичних Упортрет≥вФ (УDonbass independentФ, УЅогдан-≤горФ):

...÷≥ле м≥сто з безладд¤м под≥й ≥ речей
застр¤Ї, н≥би здобич, у пастц≥ очей.
јле ц¤ теч≥¤ п≥дхопила й несе,
≥ сумл≥нн¤ твоЇ забиваЇ на все,
за лункий водог≥н,
за барачних птах≥в... [10]

«ерно ока (вираз ≈.јнд≥Ївськоњ) збереже м≥нлив≥сть м≥ста, його пустоту, приховану за ≥люз≥Їю под≥Ївоњ насиченост≥. јле з≥ниц≥ Уне належать н≥ Ѕогов≥, н≥ тоб≥Ф. “радиц≥йна тема ¬. ѕ≥дмогильного, ћ. —еменка, ¬. —осюри (про нього, власне, йдетьс¤ у в≥рш≥) поЇднана з не менш традиц≥йною темою Учорного воронаФ. јле найвагом≥шою у в≥рш≥ Ї не авторська концепц≥¤, але фактура поетичного слова —ерг≥¤ ∆адана:

 ожен дом≥шок св≥тла в глибинах к≥мнат,
господарського мила мТ¤кий раф≥над,
перењзди,
виранди,
газетн≥ р¤дки...

јбо:

—мерть облишить тебе шамот≥нн¤м води,
дозуванн¤м брому,
т¤ж≥нн¤м б≥ди,
телефонами, бритвою по щоц≥,
комунарською пайкою
у руц≥ [10]

Ќезважаючи на пружний, сказати б, ћаланюк≥вський ритм поез≥њ, в≥рш представл¤Ї фраімент Узамилуванн¤Ф автора словесним творенн¤м, вгадуЇтьс¤ увага —. ∆адана до зм≥стовност≥ й зернистост≥ слова. « цим творенн¤м зустр≥чаЇмось у б≥льшост≥ ф≥лософсько-пейзажних (ф≥лософсько-урбан≥стичних?) поез≥й, а також у психомистецькому портрет≥ УЅогдан-≤горФ:

...Tенд≥тн≥ злами забутт¤,
невидим≥ дл¤ ока меж≥.
ѕримхлива змога стати межи
ус≥х св≥тил, чи¤ кут¤
л¤га на рад≥омереж≥
без воротт¤.

¬тинаючись в глибоке тло
дит¤чих видив, перем≥щень,
з усього св≥тла, що текло
повз оч≥, постаЇ стебло,
пробивши днище [10]

ѕоетичне слово ∆адана крупне, щ≥льне, фактурне. јвтор занурюЇтьс¤ у психотип јнтонича шл¤хом словесноњ медитац≥њ на зразок У«м≥њФ Ѕогдана-≤гор¤ (У«м≥¤ рослинна й кущувата, / «м≥¤ покручена й слизька...Ф). јле поез≥њ ∆адана не властива звукова суіест≥¤. ќчевидно, цей поет належить здеб≥льшого до митц≥в зорового типу: про це св≥дчить перевага зорових ≥ дотикових образ≥в. ¬≥рш≥ УЅогдан-≤горФ, УDonbass independentФ, б≥льш≥сть медитативних т¤ж≥ють до ≥мажин≥зму; трапл¤ютьс¤ елементи Укуб≥чногоФ стилю ≥з функц≥Їю поетичного зламу. ≤нтерпретуючи сновидд¤ јнтонича, а в останн≥й фаз≥ житт¤ -- схильн≥сть до рел≥г≥йного екстазу, ∆адан т¤ж≥Ї до сюрреал≥зму:

...≤ цей нап≥впрог≥рклий мед,
прозора ≥ ¤дуча слина --
по всьому. Ѕерезнева глина,
розмит≥ фарби, рух планет
≥ довг≥ описи прикмет
ќтц¤ ≥ —ина [10]

“ут особливо в≥дчуваЇтьс¤ словесне поглинанн¤, под≥бне —альвадор≥вському Уќс≥нньому кан≥бал≥змуФ. Уѕереключенн¤Ф з одного стильового коду в ≥нший св≥дчить про моб≥льн≥сть поетичноњ св≥домост≥ ∆адана, але, водночас, чи не загрожують так≥ переключенн¤ суц≥льност≥ поетичного св≥ту, чи не ведуть автора до еклектизму? (¬ перспектив≥ це може обернутис¤ втратою розум≥нн¤ свого поетичного У¤Ф).

¬иразне т¤ж≥нн¤ до сюрреал≥зму спостер≥гаЇмо у пейзажн≥й поез≥њ —. ∆адана У„ервень дозр≥вав, немов зерно...Ф (визначенн¤ жанру Ї умовним). ѕоетична св≥дом≥сть тут ф≥ксуЇ процес тл≥нност≥ у природ≥ -- в≥д зр≥лост≥, достиглост≥, до творчого зв≥льненн¤ в≥д форми, смерт≥, оголенн¤:

...¬с¤ка р≥ч, здираючи емаль,
формувалась, н≥би пластил≥н,
щоб с¤гнути цих жахних проваль,
щоб п≥знати цей високий тл≥н,

щоби вкотре голосом чужим
д¤кувати кожному ≥з дн≥в
за таке замолюванн¤ зим,
за таке в≥дпущенн¤ сн≥г≥в [10]

÷ей пейзаж, власне, маЇ глибокий, майже езотеричний, зм≥ст -- п≥знанн¤ найдивн≥шоњ (п≥сл¤ народженн¤, ¤ке приховане в≥д св≥домост≥) таЇмниц≥, -- розлитого в природ≥ Mortido, прагненн¤ тл≥ну, неухильного завершенн¤ житт¤. “ема смерт≥ у ∆адана, включена в контекст псих≥чного ≥снуванн¤ јнтонича, —осюри, сприймаЇтьс¤ ¤к орган≥чна, бо даЇ витоки мотиву творчого злету й пад≥нн¤, прагненн¤ ≥ реальност≥. «розум≥лою Ї обТЇктивна м≥норна тональн≥сть, тональн≥сть всепрощенн¤ ≥ прийн¤тт¤.

У„ервень...Ф в≥дкриваЇ перед читачем улюблену пору року УавтораФ -- час сум≥ш≥, невсто¤ност≥ холодного ≥ теплого, св≥тлого ≥ брудного, -- це типова сх≥дна зима з в≥длигами, зачовганим вогким взутт¤м, наповненими водою вибалками. «амилуванн¤ м≥стом Уперех≥дного в≥куФ, м≥стом дощу ≥ сн≥гу ми простежили ≥ в У√енерал≥ ёд≥Ф, ≥ в У÷итатникуФ. Уѕепс≥Ф у цьому в≥дношенн≥ Ї ще б≥льш показовою зб≥ркою. ¬с≥ пейзажн≥ поез≥њ обТЇднуЇ це с≥ре, сум≥шкове, перех≥дне тло:

Ѕачиш за склом весн¤не розмањтт¤ --
с≥р≥ шинел≥ п≥хотного полку.
∆вавий дв≥рник над рештками см≥тт¤
губить м≥тлу, мов незр¤чий голку [10]

” в≥рш≥ У“анго салт≥вськоњ трупарн≥Ф УавторФ заглиблюЇтьс¤ в житт¤ м≥ста-орган≥зму:

Ќа будинках зТ¤вл¤ютьс¤ знаки часу.
« коливанн¤м води ≥ гор≥нн¤м гасу
надаЇтьс¤ можлив≥сть з в≥дстан≥ кроку
в≥дчувати на дотик переб≥г року,

в≥дчувати на смак пульсуванн¤ погоди,
в≥дчувати на ст≥нах знак погорди,

знак об≥днього сну, п≥д≥гр≥того соку.
Ќад будинком зТ¤вл¤Їтьс¤ пильне око.

ѕовертаЇ на ѕ≥вн≥ч, минувши накип,
залишаючи крила,
дерева,
знаки [10]

” зм≥нност≥ житт¤ природи ≥ м≥ста УавторФ прочуваЇ ¤кийсь таЇмний, символ≥чний зм≥ст. Ќе випадково поетичне У¤Ф у таких творах роззосереджене, ¤к божественне начало в природ≥. ”рбан≥стичн≥ пейзаж≥ переростають у символ≥чн≥ малюнки-узагальненн¤ “л≥нност≥, „асу, ѕростору, ¤к наприклад, у в≥рш≥ Уƒинамо ’арк≥вФ:

«има видаЇтьс¤ занадто довшою,
н≥ж того треба. ћ≥тиш п≥дошвою
меж≥ в≥длиги, що суне тужаво
на прикордонн≥ райони держави.
 рапле дощ -- терпка сукровиц¤
з √осподнього т≥ла. “ьм¤н≥ють лиц¤.

ћ≥ста порожн≥ють. …дучи по лезу
свого виживанн¤, залишки плебсу
кидають квартали скн≥ти в ремонт≥... [10]

ќбраз м≥ста в ц≥й поез≥њ конотуЇтьс¤ з образом  ањна, алегор≥Їю злочину, спустошенн¤ ≥ протисто¤нн¤ божественному началу.  ањн -- це також образ призупиненого руху, звол≥канн¤, павзи всередин≥ зими:

...ѕтахи обл≥тають вир≥й, що згодом
стаЇ перманентним. «рощен≥ голодом
лишаютьс¤ д≥ти -- сварливе завтра
староњ республ≥ки, оск≥льки варта
давно розгубила багнети й набоњ,
кр≥м того, лишаЇмось ми з тобою.

¬ розбитих будинках скал≥чений  ањн
шукаЇ вц≥л≥л≥ реч≥.  ам≥нь
в п≥дмурках ¬≥тчизни хир≥Ї. Ќатом≥сть
тверднуть дерева, гусне св≥дом≥сть,
≥ час ≥де, ¤к загиблий во¤к
в чергову атаку, тобто -- н≥¤к [10]

«ануренн¤ в предметн≥сть застигаючого св≥ту (знову автор шукаЇ Уперех≥дних момент≥вФ у природ≥) набуваЇ загострених, ≥нод≥ надривних експрес≥он≥стичних рис, ¤к у в≥рш≥ У“ерезаФ (У“епл≥ циклони, мов сл≥д поц≥лунку, / го¤ть природи розхитаний нервФ, У...купчатьс¤ риби / тромбами в син≥й жил≥ р≥киФ, У...наш≥ водойми, в≥дкрит≥, мов рани, / нас розТЇдналиФ [10]).

ƒалек≥ рем≥н≥сценц≥њ герменевтичного звТ¤зку Усв¤та “ереза -- —еменкоФ могли б в≥дкрити нам символ≥чно-еротичний п≥дтекст мотиву поез≥њ ∆адана У“ерезаФ. ƒуховн≥ г≥мни св¤тоњ “ерези (мотив злитт¤ з Ѕогом, непорочна ж≥нка ¤к наречена ’риста) осмислен≥ в У√≥мнах св¤т≥й “ерез≥Ф ћ. —еменка в чуттЇвому аспект≥. ( ультурологи знаход¤ть аспект чуттЇвост≥ у в≥дношенн≥ ™ва (ћар≥¤, ≈клез≥¤) -- јдам (≤сус), у сценах Ѕлагов≥щенн¤ ≥ ¬оскрес≥нн¤). ” поетичному св≥т≥ —. ∆адана в≥дкриваЇтьс¤ ≥нша площина стосунк≥в, ¤ка не огортаЇтьс¤ в м≥стично-еротичну оболонку, але постаЇ медитац≥Їю на тему причетност≥ до покол≥нн¤:

...¬се, що миналось, ≥ все, що всотав --
мапи держав, ворож≥нн¤ на слов≥,
стоси лист≥в, пов≥тов≥ м≥ста,
з≥браний епос, важка промислов≥сть,
вс¤ анатом≥¤, чесн≥сть ≥ сов≥сть,
вс¤ переповнен≥сть, вс¤ висота [10]

“ворець здатний вм≥стити всю повноту причетност≥ до покол≥нн¤. Ќа чуттЇвому, нав≥ть ф≥з≥олог≥чному, р≥вн≥ це б≥ль, надрив, стражданн¤. ” мотив≥ волхв≥в ≥ пастух≥в, що надход¤ть, Ущоб розум≥тись на ц≥й глибин≥Ф, Ї нат¤к на марн≥сть наступних ≥нтерпретац≥й стражданн¤. ” цьому контекст≥ орган≥чно сприймаютьс¤ репл≥ки:

...ћи волод≥ли довол≥ не г≥ршим
пром≥жком часу, котрий навчав

переступати власний пор≥г,
га¤ти день на майданах пров≥нц≥й...
ћи розум≥лись на нашому в≥ц≥
мов на таЇмн≥й ≥ р≥дк≥сн≥й гр≥...

јбо:

Ќам не завжди щастило,
ѕом≥ж заводи й в≥йськов≥ частини
Ўвидко в≥дход¤ть рештки тепла [10]

ѕод≥бна тональн≥сть в≥дчутна ≥ в поез≥¤х УѕамТ¤т≥ ¬.  .Ф, Уѕластунка NФ. ≤ ¤кщо у в≥рш≥ У“ерезаФ л≥ричне У¤Ф с¤гаЇ р≥вн¤ самоототожненн¤ з ’ристом, то у згаданих творах б≥бл≥йний мотив поглинутий болючою темою покол≥нн¤-жертви.

ѕрисмак причетност≥ до покол≥нн¤ Ї наскр≥зним мотивом л≥рики —ерг≥¤ ∆адана -- в≥д У¬аршавиФ, Уƒиску веч≥рнього сонц¤...Ф, У√енерала ёдиФ.  р≥зь б≥льш≥сть притчево-алегоричних в≥рш≥в (нав≥ть у циклах УјтењзмФ ≥ У—амогубц≥Ф) проходить лейтмотив замкненого стражденного простору, замкненого-в-соб≥ болю за покол≥нн¤. “равест≥йна поез≥¤, в ≥ншому ракурс≥, г≥рко-≥рон≥чн≥й тональност≥, також передаЇ це в≥дчутт¤ (Уѕереваги окупац≥йного режимуФ). ≤ вже на ірунт≥ цього л≥ричного стану постають ≥нш≥ мотиви -- творець та ≥стор≥¤, самотн≥сть ≥ повнота ≥снуванн¤, тема м≥ста та ≥н.. ѕерефразовуючи еп≥граф до Уѕепс≥Ф, можна сказати, що покол≥нн¤ 90-х вибрало не пепс≥, а ∆адана, бо цей поет рухавс¤ артер≥¤ми покол≥нн¤, апелював до емотивного ≥ ф≥з≥олог≥чного в≥дчутт¤ Їдност≥ в болю.

—тисл≥ висновки

“ри зб≥рки —ерг≥¤ ∆адана в≥дкрили перед нами несуц≥льний поетичний св≥т автора. Ќеоднор≥дн≥сть обумовлена сп≥в≥снуванн¤м к≥лькох ракурс≥в авторського погл¤ду на сталий темар≥ум л≥рики: 1) траг≥чного (в≥д г≥ркоњ тональност≥ в У÷итатникуФ до надриву в Уѕепс≥Ф); 2) алегорично-символ≥чного, н≥би роззосередженого (частотн≥сть вибору саме цього ракурсу зб≥льшуЇтьс¤ у Уѕепс≥Ф); 3) іротескно-≥рон≥чного (через фраіменти травестованоњ л≥рики до Уѕереваг окупац≥йного режимуФ).

ѕоетичний св≥т ∆адана виростаЇ з траг≥чного осмисленн¤ простору ”крањни, ≥стор≥њ, людського У¤Ф (особливо творчого У¤Ф), поступово розщеплюючись на дв≥ площини -- умовно-символ≥чну, алегоричну (У—в¤тий √еорг≥йФ, УBodyworkФ, УDonbass independentФ) ≥ іротескно-≥рон≥чну (Уѕереваги...Ф, також Уѕоруйнуванн¤ ™русалиму (Ћицарська поез≥¤)Ф.

¬≥дпов≥дно у У÷итатникуФ, У√енерал≥ ёд≥Ф, Уѕепс≥Ф розгортаютьс¤ к≥лька образ≥в л≥ричного У¤Ф, котр≥ по-р≥зному ор≥Їнтован≥ на читача (в≥дпов≥дн? реакц≥ю спостер≥гаЇмо уже в критичних нотатках, у читацьких в≥з≥¤х л≥ричного геро¤ ∆адана). јвтор бавитьс¤ не лише цитатами, що характерно дл¤ постмодерноњ, травест≥йноњ л≥рики, але й, позасв≥домо, стильовими координатами, бо кожний стиль дл¤ нього, профес≥йного ф≥лолога, Ї по-своЇму привабливим ≥ затишним Удомом ≥снуванн¤Ф, кожен стиль дл¤ автора Ї мовленнЇвою ≥ буттЇв≥сною творч≥стю. ѕроте не випадково хочетьс¤ наголосити на слов≥ позасв≥домо (пригадуЇтьс¤ ѕ. ‘илипович, що також мав схильн≥сть бавитис¤ з≥ стил¤ми), бо розплатою за спокусу гри може бути еклектизм.