Олег СОЛОВЕЙ
Апокаліпсис Че

Неділя. Трійця. Вихідний.
Майдани, вулиці, бульвари.
Ти сам, самотній і дурний,
сумлінний учень Че (Ґевари).

В кафе за столиком сидів,
тягнув поволі каву.
В пахвині десь зароджувався гнів,
і ти замовив страву.

Але віддав її бомжам,
і майже пачку сиґарет.
Із кола їх найкраща фам
сама просилась на мінет.

Ти дав їй гривню і пішов –
майдани, вулиці, бульвари.
Конало сонце. Вечір. Кров.
Апокаліпсис Че (Ґевари)...

1997

мої щелепи рухаються плавно
духмяно пахне мак
мої легені травлять
безпечний зовсім аміак
мої рефлекси сплять
і п’яні геть від кайфу чоловічки
за мене жодна блядь
у церкві не поставить свічку

це збочення можливо
але – я думаю – не гріх:
сиджу в кутку посьорбуючи пиво
й не прагну жодної з доріг

1998

Весна! Весна! (з екрану).
І я втрачаю спокій.
З вікна якийсь там протяг
щось дмухає про чай.
Натомість десь поблизу
хтось кавкає про каву,
а я пишу тобі листа,
чи пак вірша.

Листочок білий, наче смерть,
Чи цнота фінського паперу.
Листочки падають до ніг,
Ніхто їх не читає…
А втім – весна,
веснянус! (ІБТ).
І справді хочется до неба,
і жити хочется не менш.

2000